Піранезі

…що він зробив зі мною. Як я міг бути таким дурним? Я тут помру. Ніхто не прийде мене врятувати. Я тут помру. Тиша [відсутній фрагмент] жодного звуку, лише шум морського прибою в кімнатах унизу. Їсти нічого. Я чекаю, коли він принесе мені їжу й воду, а це лише підкреслює мій статус полоненого, раба. Він залишає харчі в кімнаті зі статуями мінотаврів. Я тішу себе тривалими фантазіями про його вбивство. В одній зі зруйнованих кімнат я знайшов зазубрений шматок мармуру приблизно завбільшки зі шматок черепиці. Думав, чи не пробити цим мармуром йому голову. Це принесло би мені велике задоволення…

Це писала дуже сердита й нещасна людина. Я замислився, хто це був. Я шкодував, що не можу дотягнутися до неї через її писання, щоб утішити, показати рибу, якої задосить у кожному Вестибюлі, банки з молюсками, які так і чекають на збір; показати, що достатньо трохи завбачливості — і вона ніколи не ходитиме голодною, що Будинок забезпечує й боронить своїх Дітей. Я замислився про те, хто її переслідував, хто зробив її рабом. Дуже сумно було думати, що колись так ворогували дві людські істоти, можливо, навіть двоє з моїх Мертвих. То Прихована Людина мучила Чоловіка з Коробкою з-під Печива? Чи навпаки?

Я дуже обережно перевернув клаптики й оглянув зворотній бік. Там почерк був іще гірший.

Я забуваю. Забуваю. Вчора не міг пригадати, як називається ліхтарний стовп. Цього ранку мені здалося, ніби до мене заговорила одна зі статуй. Якийсь час (здається, близько пів години) я розмовляв із нею. Я ЇДУ З ГЛУЗДУ. Як страшно, як жахливо перебувати в цьому жаскому місці й бути БОЖЕВІЛЬНИМ. Я НЕОДМІННО ВБ’Ю його, перш ніж це станеться. Перш ніж забуду, чому НЕНАВИДЖУ ЙОГО.

Розплутавши це, я зітхнув. Узяв три конверти, які мені колись дав Однодумець. У перший поклав клаптики, які успішно склав докупи. На зовнішньому боці конверта обережно переписав результати двох розшифровок. У другий конверт поклав клаптики, що складалися докупи, утворюючи частини речень. У третій — клаптики, які не зміг припасувати до інших.

Проблема

ЗАПИС ВІД ДРУГОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Наразі мене тривожить одна пріоритетна проблема: спитати чи не спитати Однодумця про Стенлі Овендена, Сільвію Д’Аґостіно, бідолашного Джеймса Ріттера та Мауріціо Джуссані? Пророк називав Однодумця «Кеттерлі». У записі про зникнення Мауріціо Джуссані ім’я «Кеттерлі» з’являється в безпосередній близькості до імен Д’Аґостіно та Овендена, а також до імені самого Джуссані. Це підводить мене до висновку, що Однодумець знав цих людей. Мені кортить знати більше про них, і запитання вже кілька разів крутилося в мене на язиці. Але в останню мить я завше починав вагатися. Якби він поцікавився: «Де ти чув про цих людей? Хто тобі розповів?» — я не знав би, що сказати. Він не має знати, що я розмовляв із Пророком. Не має знати про записи в моєму Щоденнику.

Він сповнений підозр. Він не думає ні про що, крім наближення 16. Два місяці тому він заявив про намір піти до Сто Дев’яносто Другої Західної Зали та провести ритуал, у ході якого сподівається викликати Велике й Таємне Знання, та тепер усе це забуто.

Лимон

ЗАПИС ВІД П’ЯТОГО ДНЯ ДЕВ’ЯТОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Цього ранку я прямував із Третьої Північної Зали до Шістнадцятого Вестибюля. Пройшов крізь Першу Північну Залу до Першого Вестибюля. Ступив крок чи два, а тоді зупинився.

Тільки-но щось сталося. Що саме? Що це було?

Я трохи відступив до Дверей і вдихнув. Ось, знову! Аромат. Пахощі лимонів, листя герані, гіацинтів і нарцисів.