Пісні далекої Землі

Лорен добре пам’ятав запуск корабля «Екскалібур» з його, так би мовити, стапелів у точці Лагранжа між Землею та Місяцем. Хоч він тоді ще був п’ятирічним хлопчиком, але усвідомлював, що той запуск був останній такого роду. Але чому саме, коли ця багатовікова програма набула технічної зрілості, її закривали, він тоді за малолітством не розумів. Не міг він здогадатися й про те, як докорінно змінить його власне життя приголомшливе відкриття, що трансформувало всю ситуацію, давши нову надію людству в останні десятиріччя земної історії.

Попри незліченні теоретичні розробки, ніхто ще не міг аргументовано відстояти ідею космічного польоту з людським екіпажем навіть до найближчої зірки. Те, що подібна подорож тривала б із сотню років, не було вирішальною перешкодою: ця проблема знімалася примусовою сплячкою. Макакарезус спала вже з тисячу років у Пастерівській супутниковій клініці і досі виявляла нормальну мозкову активність. Не було ніяких підстав вважати, що людські істоти на таке не здатні, хоча рекорд, встановлений одним пацієнтом, який страждав від особливо згубної форми раку, не досяг і двох століть.

Отже, біологічних перешкод тут не було, але нездоланними здавались перешкоди технічного характеру. Корабель, здатний везти тисячу сплячих пасажирів з усім необхідним їм для нового життя в іншому світі, мав би за розмірами мало не перевершувати ті величезні океанські лайнери, що колись були володарями морських просторів Землі.

Побудувати такий корабель за межами орбіти Марса, використовуючи багатющі ресурси поясу астероїдів, було досить легко. А от двигуни, здатні доправити цей корабель до зірок за скількинебудь прийнятний проміжок часу, винайти було неможливо.

Навіть із швидкістю в одну десяту світлової найперспективніших цілей можна досягнути тільки за п’ять з лишком століть льоту. Подібну швидкість розвивали зондироботи, які блискавкою проминали найближчі зоряні системи, подаючи радіосигналами свої спостереження за лічені години прольоту. Проте ніяк не можна було вповільнити їхній рух для зустрічі з іншим кораблем чи посадки; якщо не станеться якась аварія, вони летітимуть просторами без кінця й краю.

Така була основна завада з ракетами — а альтернативи реактивному рухові в космосі ще ніхто не запропонував. Було однаково важко погасити прискорення, як і розвинути його, а ракетне паливо, необхідне для сповільнення, не просто подвоювало складність місії, а підносило її до квадрата.

Спорудити повномасштабний корабель для космічної подорожі сплячих пасажирів, щоб він досяг десятої частини швидкості світла, потребувало б близько мільйона тонн екзотичних елементів, що використовувалися б як пальне: це було важко, але не неможливо.

Але щоб наприкінці цієї подорожі погасити цю швидкість, кораблю довелося б стартувати не з мільйоном, а з мільйоном мільйонів тонн пального. Це, ясна річ, настільки позбавляло сенсу весь задум, що всерйоз про нього не згадували протягом століть.

І тоді, завдяки одній з найбільших примх історії, людство отримало ключі до Всесвіту — маючи ледь століття, щоб устигнути ними скористатися.

8. Спогад про втрачене кохання

Яке це щастя, думав Мозес Келдор, що я ніколи не піддавався спокусі — цій привабливій приманці, яку наука й техніка кинула людству понад тисячу років тому. Варто було лише забажати, і я міг би забрати з собою електронний дух Евелін, закодований в кількох гігабайтах інформації в комп’ютері. Вона могла б з’являтися переді мною в будьякому з наших улюблених місць зустрічі, і розмова, яка точилася б між нами, була б настільки переконлива, що стороння особа нізащо не здогадалася б, що нікого — нічого! — там насправді немає.

Але я сам зрозумів би це за п’ять чи десять хвилин, коли б тільки свідомо не ввів себе в оману. Та цього ніколи не вчиню. Хоч і не певен досі, чому мої інстинкти повстають проти цього; я завжди відмовлявся від фальшивої втіхи діалогу з мертвим. Не маю зараз навіть простого запису її голосу.

Набагато краще спостерігати, як вона мовчки походжає по садочку нашої останньої домівки, знаючи, що це не є ніяка ілюзія, створена майстрами образотворчості, а реально відбувалося двісті років тому на Землі.

Але єдиним голосом буде мій, і звучатиме він тут і зараз, бо пам’ять іще зберігається в моїм людськім мозку, який ще живий.

Приватний запис І. Код «альфа». Самознищувальна програма.

Ти мала слушність, Евелін, а я ні. Хоч я й найстаріша людина на кораблі, все ж, здається, що можу бути корисний.

Коли я пробудився, то побачив перед собою капітана Бея. Це мене дуже потішило — як тільки зміг щось відчувати.

— Що ж, капітане, — мовив я, — це для мене приємний сюрприз. Я був напівпевен, що ти мене викинеш у космос, як непотрібний мотлох.

Він зі сміхом відповів:

— Таке ще може трапитись, Мозесе: подорож іще не скінчилася. Але зараз ми тебе дійсно потребуємо. Планувальники Місії були мудріші, аніж тобі здавалося.

— Вони вписали мене до корабельного реєстру як «посланникарадника». В котрій з цих іпостасей я вам потрібен?