Пісні далекої Землі

Їй вистачило глузду не ставити більше питань, хоч було не до сну. Довго ще лежала вона з розплющеними очима, стежачи за тінями від світла ближчого Місяця, які швидко повзли підлогою, в той час як тіло коханого чоловіка лежало поруч, вже занурене у сон.

Перш ніж спізнатися з Брантом, вона стрічалася з багатьма чоловіками, але до всіх їх була вже байдужа. Тоді звідки виник цей раптовий інтерес — вона ще удавала, що це тільки інтерес, а не щось сильніше, — до чоловіка, якого побачила випадково, лише декілька секунд, і навіть імені не знала? (Втім, як його звати, вона дізнається завтра ж).

Мірісса пишалася своєю чесністю й тверезим розумом; на тих — чи то жінок, чи то чоловіків, — хто дозволяв собі керуватись емоціями, дивилася звисока. Мабуть, принаймні частково, її вабив до цього землянина всетаки елемент новизни, романтичний ореол. Мати змогу спілкуватися з кимось, хто походжав вулицями земних міст, був свідком останніх годин Сонячної системи, а нині прямує до нових сонць, — таке перевершувало всі її найсміливіші мрії. І вона знову відчула, як дратує її тихий розмірений плин талассіанського життя, попри всі радощі, все щастя, що їй приносив Брант.

Чи, може, то було не справжнє щастя, а просто відчуття вдоволення? І чого вона насправді прагне? Вона не знала, чи зможе знайти відповідь на це питання, спілкуючись із тими зоряними мандрівниками, але, перш ніж вони назавжди залишать Талассу, вона повинна зробити спробу.

Того ж ранку Брант також відвідав мера Уолдрон, яка привітала його не так тепло, ніж звикле, коли він вивалив їй на стіл обривки своєї рибальської пастки.

— Я знаю, ти була зайнята важливішими справами, — заявив він, — але що робитимемо з цим?

Мер без особливого ентузіазму подивилась на клубок обірваних дротів. Після бурхливих хвилювань міжзоряної політики важко було зосередитись на повсякденних справах.

— А що саме сталось, на твою думку? — спитала вона.

— Не маю сумніву, це зроблено навмисне: бачиш, як оцей дріт було перекручено, перед тим як обірвати. Та й не тільки порушено всю сітку, але окремі секції взагалі зникли. Я певен, що на Південному острові ніхто на подібне не здатний. З якою метою? Але я неодмінно доскіпаюся — рано чи пізно…

Промовиста пауза, яку зробив Брант, не лишала сумнівів щодо того, що станеться потім.

— Кого ти підозрюєш?

— Як тільки я розпочав досліди з електризованими пастками на рибу, моїми ворогами стали не тільки Охоронці Середовища, а й ті недоумкуваті, хто вважає, що вся їжа має бути синтетичною, бо, мовляв, то негарно — їсти живих істот, тварин чи навіть рослин.

— Щодо Охоронців, то якусь слушність вони, може, й мають. Якщо твоя пастка насправді така ефективна, як твердиш, то вона може порушити екологічну рівновагу, про яку вони так піклуються.

— Екологічна служба узбережжя просигналізує нам, якщо таке станеться, і ми просто на певний час відключимось. Але фактично ми полюємо на глибоководних мешканців: моє електричне поле приваблює їх з відстані тричотири кілометри. І коли б навіть усе населення Трьох Островів не харчувалося нічим іншим, окрім риби, для океанічної популяції це було б зовсім непомітно.

— Я вірю, що ти маєш слушність, якщо йдеться про цих місцевих псевдориб. І добре, бо більшість із них надто гидкі, щоб їх вживати в їжу. А ти певен, що земні види вкорінилися тут міцно? Ти можеш стати тією останньою соломинкою, що, як кажуть, зламала спину верблюдові.

Брант з повагою глянув на мера: вона весь час дивувала його подібними гострими запитаннями. Йому ніколи не спадало на думку, що вона не змогла б так довго триматися на своїй посаді, коли б не мала за душею набагато більше того, що видно очима.

— Боюсь, тунець не виживе, бо для нього потрібна така солоність океану, яка тут настане за декілька мільярдів років. А от для форелі та лосося умови тут чудові.

— А вони ж таки справжній делікатес, і, гадаю, це переважить навіть докори сумління синтетистів. Втім, не можу цілком прийняти твою цікаву версію. Бо ті люди лише базікають, але нічого не чинять.

— Кілька років тому вони випустили на волю ціле стадо з тієї експериментальної ферми.

— Ти хотів сказати «намагались випустити», бо корови повернулись туди ж. І сміху було стільки, що вони припинили подальші свої вихватки. Я просто уявити собі не можу, що вони вдадуться до подібних каверз. — І вона показала на розірвані дроти.

— Це не така вже важка справа: невеличкий човен вночі, пара нурців — адже глибина там усього двадцять метрів, і все.

— Що ж, я спробую довідатись. А тим часом у мене два прохання.

— Які? — спитав Брант, намагаючись приховати збентеженість, але це йому не вдалося.

— Відремонтувати свою сітку — в коморі одержиш усе для цього потрібне. І друге — припинити всілякі звинувачення доти, доки не матимеш стовідсоткової певності. Бо якщо помиляєшся, то виглядатимеш дурнем і змушений будеш вибачатися. А якщо маєш слушність, то сполохнеш порушників раніше, ніж ми зможемо схопити їх за руку. Зрозумів?