Пісні далекої Землі

Мірісса незмінно приносила якийсь делікатес — або плід, або один із численних місцевих сирів, — і Келдор з удячністю приймав дарунок. Та ще вдячнішим Келдор був їй за товариство; хто б міг подумати, що він, якому нерідко доводилося звертатись до п’ятимільйонної аудиторії — більше половини останнього людського покоління! — тепер задовольнявся лише однією співбесідницею…

— Через те, що походиш від цілого покоління бібліоархівістів, — сказав Келдор, — ти все виміряєш мегабайтами. Але дозволь нагадати тобі, що «бібліо» означає саме «книга». Чи маєте ви книжки на Талассі?

— Аякже, — обурено відгукнулась Мірісса: вона ніяк не могла збагнути, коли Келдор говорить серйозно, а коли жартує. — Мільйони… ну, тисячі. На Північному острові є один чоловік, то він видає їх щороку близько десятка, по кількасот примірників кожну. Вони такі красиві — й вельми дорогі. Їх дарують на різні урочисті події. Мені теж подарували — на мій двадцять перший день народження «Алісу в Країні Чудес».

— Якось покажеш мені. Я завжди полюбляв книжки і маю їх понад сотню на кораблі. Саме тому, либонь, коли тільки чую балачки про байти інформації, завше подумки ділю на мільйон і думаю про книжку… скажімо, один гігабайт дорівнює тисячі книжок, і так далі. Тільки таким шляхом вдається мені збагнути, про що йдеться, коли точаться розмови про банки даних та передачу інформації. Так от, який обсяг цієї книгозбірні?

Мірісса, не відводячи очей від Келдора, почала щось набирати пальцями на клавіатурі пульта керування.

— Оце ще одна річ, на яку я не був ніколи здатний, — сказав він, милуючись дівчиною. — Хтось колись відзначив, що після двадцять першого століття людство розділилося на два підвиди: Словесний та Цифровий. Я, звичайно, вмію знімати інформацію з пульта, коли треба, але віддаю перевагу діалогові з моїми електронними колегами.

— Як на останню годину, — мовила Мірісса, — шістсот сорок п’ять терабайтів.

— Гмм… майже мільярд книжок. А який був початковий обсяг бібліотеки?

— Це я пам’ятаю й так: шістсот сорок.

— Тож за сімсот років…

— Так, так… ми спромоглися додати лише кілька мільйонів книжок.

— Я не критикую; в кінцевому підсумку, якість набагато важливіша, ніж, кількість. Хотілося б, щоб ти мені показала найкращі, на твою думку, твори талассіанської літератури — та й музики також. Наша проблема — це вирішити, що саме передати вам. На «Магеллані» маємо понад тисячу мегакнижок, якщо тільки брати до уваги загальнодоступний фонд. Чи розумієш, про що йдеться?

— Якщо відповім ствердно, ви припините свою розповідь. А я не така жорстока.

— Дякую, моя люба. Справді, це жахлива проблема, вона переслідує мене вже багато років. Інколи мені здається, що Земля була знищена своєчасно: людство вже знемагало під гнітом тієї інформації, яку саме ж створило.

Наприкінці другого тисячоліття воно виробляло лише — лише! — еквівалент мільйона книжок щороку. При цьому маю на увазі таку інформацію, що мала довготривалу цінність, тож і зберігалась без обмеження часу.

На третє тисячоліття ця цифра збільшилась принаймні стократно. Підраховано, що з часу винаходу друкарства й до самого кінця Землі було написано десять мільярдів книжок. І, як я тобі вже сказав, ми маємо на борту приблизно десять відсотків цього обсягу.

Якщо звалимо все це на вас, навіть беручи до уваги ваші можливості зберігання інформації, вона вас затопить. То був би жест аж ніяк не доброї волі, бо цілковито загальмував би ваш культурний та науковий розвиток. А до того ж, більшість матеріалу ніякого значення для вас не матиме; вам потрібні будуть століття, щоб відокремити зерно від полови…

Дивно, сказав собі Келдор, що раніше ця аналогія не спадала мені на думку. Адже саме про таку небезпеку весь час твердили противники СЕТІ. Що ж, із позаземним розумом ми так ніколи й не поспілкувалися, та й навіть не виявили його. Але талассіани це якраз зробили, і для них інопланетянами є ми…

І все ж, попри зовсім різне минуле, в нього з Міріссою було чимало спільного. Її неабиякий розум і допитливість заохочували: навіть серед його корабельних соратників не було нікого, з ким він міг вести такі цікаві бесіди. Подеколи Келдор настільки розгублювався перед її запитаннями, що єдиним захистом міг бути лише контрнапад.

— Мене дивує, — сказав він якось після її особливо ґрунтовного допиту щодо політичних аспектів Сонячної системи, — чому ти, на відміну від свого батька, не схотіла працювати тут постійно. Адже для тебе це була б ідеальна робота.

— Мала таку спокусу. Але він усе життя тільки й того, що відповідав на запити інших та збирав картотеки для бюрократів з Північного острова. Він ніколи не мав часу щось зробити самому.

— А ти?

— Мені подобається збирати факти, але ще більше — їх використовувати. Ось чому мене обрали заступником директора Проекту розвитку Тарни.

— Який через нашу діяльність, боюсь, дещо зволікається. Принаймні так сказав сам директор, коли зустрівся мені, виходячи з мерії.