Пісні далекої Землі

Насправді це сталося 2786 року: Пасадена перевершила всі сподівання. Ця звістка дала новий імпульс програмі розсіювання, і з небаченим ентузіазмом люди відправляли корабель за кораблем, кожного разу технічно досконаліший, ніж усі попередні. Останні модифікації вже здатні були розвинути швидкість, що дорівнювала одній двадцятій швидкості світла, і в межах своєї досяжності вони вже мали понад п’ятдесят можливих цілей.

Навіть коли радіомаяк на Пасадені змовк, сповістивши тільки, що перша висадка пройшла успішно, люди швидко отямилися від збентеження. Адже зроблене один раз завжди можна повторити — і ще повторити — успіх буде щоразу ймовірніший.

На 2700 рік вчені відмовилися від примітивної технології заморожування ембріонів. Генетичну інформацію, яку Природа закодувала у спіральній структурі молекул ДНК, тепер навчились розміщати простіше, безпечніше й навіть стисліше в пам’яті найновіших комп’ютерів, так що мільйон генотипів можна було розмістити в кораблірозсіювачі не більших розмірів, аніж звичайний літак на тисячу пасажирів. Цілу ще не народжену популяцію з усім самовідтворним устаткуванням, необхідним для розбудови нового цивілізованого суспільства, стало можливим запакувати в контейнер розмірами в кількасот кубічних метрів і відправити до зірок.

Саме це, знав Брант, і сталося сім сторіч тому на Талассі, Дорога йшла вгору, і вони вже проминули вибоїни, полишені першими роботамиекскаваторами, які шукали сировину для створення його власних предків. Ще трохи, й вони побачать давно покинуті цехи, а за ними…

— Що таке? — пошепки вимовив радник Сіммонс.

— Стій! — скомандувала мер. — Вимкни двигун, Бранте. — І вона потягнулася за мікрофоном.

— Говорить мер Уолдрон. Ми перебуваємо на семикілометровій позначці. Спереду бачимо якесь світло — його видно крізь дерева — на мій погляд, точнісінько з місця Першої Висадки. Не чути нічого. Їдемо далі.

Брант не став чекати наказу й трохи відпустив важіль швидкості. В його житті це була друга драматична подія — після урагану в дев’ятому році.

Та подія мало не стала трагічною: йому вельми пощастило, що він лишився живий. Можливо, й тут на нього чатує небезпека, але не вірилось. Хіба роботам властива ворожість? Та й чого треба інопланетянам тут, у Талассі? Певно, їх спонукає лише цікавість і вони сповнені дружніх почуттів.

— А знаєте, — мовив радник Сіммонс, — я добре роздивився цю штуковину, коли вона летіла понад лісом, і я певен, що це якийсь літак. Адже розсіювачі ніколи не мали крил та обтічної форми. Та й, до того ж, розміри в цього апарата замалі.

— Так чи інакше, — сказав Брант, — за п’ять хвилин ми дізнаємося, що це за з’ява. Дивіться, воно сіло в Парку Землі — цього слід було чекати. Може, вийдемо з машини й пройдемо далі пішки?

Парк Землі був ретельно доглянутий овальної форми моріжок зі східного боку від Першої Висадки, та зараз він був для них поза межами видимості, заслонений невиразним чорним силуетом Материнського Корабля — найстарішого й найшанованішого пам’ятника на планеті. А зпозад цього ще не потьмянілого величезного циліндра линуло море світла з якогось, певно, одного яскравого джерела.

— Зупинись перед самим кораблем, — розпорядилася мер. — Тоді вийдемо й поглянемо, що воно таке. Вимкни свої фари, щоб вони нас не побачили раніше, ніж треба.

— Вони чи воно? — спитав один із пасажирів мало не істеричним тоном, але ніхто не удостоїв його відповіддю.

Машина зупинилася в просторій тіні корабля, і Брант розвернув її на сто вісімдесят градусів.

— Так зможемо швидше втекти, — напівсерйозно, напівжартома пояснив він, не вірячи, що на них справді може чигати небезпека. У нього й досі не було певності, чи все це відбувається наяву: можливо, він іще спить і бачить такий дивний і правдоподібний сон.

Вони тихо вийшли з автомобіля, підійшли до корабля, потім обігнули його й побачили різко окреслену стіну світла. Затуливши очі долонею, Брант пильно вдивлявся в джерело світла, мружачись від сліпучого блиску.

Радник Сіммонс мав цілковиту слушність: це дійсно був якийсь літак — або космоліт? — але надто малих розмірів. Хіба північани? Та ні, то було б абсурдне припущення. Який сенс створювати такий літальний апарат? Адже площа Трьох Островів зовсім невелика, та й створення його приховати було аж ніяк неможливо.

За формою він нагадував притуплене вістря стріли, а сів, певно, вертикально, бо на траві біля нього не видно було ніяких слідів. Світло йшло від єдиного джерела в його верхній обтічній рубці, а зразу над тим джерелом світла блимав червоним сигнальний маяк. У цілому — і це заспокоювало (а може, й розчаровувало) — то був звичайний апарат. Такий явно не міг подолати десяток світлових років відстані від найближчої з відомих колоній.

Раптом це яскраве світло згасло, миттю засліпивши гурт талассіан. Коли до Бранта знову повернувся нічний зір, він побачив, що в передній частині літака є ілюмінатори, з яких м’яко світилися внутрішні вогні. Взагалі цей апарат виглядав майже як літак з людським екіпажем, а не з роботами, як вони вважали!

Мер Уолдрон дійшла саме такого дивовижного висновку: