Планета трьох сонць (Сигнали з всесвiту - 2) (на украинском языке)

Не чекаючи вiдповiдi, вона хоробро вiдiйшла на кiлька крокiв i пiдняла чудний предмет, що нагадував кокосовий горiх. Один кiнець його був розiрваний.

- Схоже на гранату... - Молодiнова уважно подивилась у гущавину гiлок i раптом зареготала.

- Хай я стану стегозавром, якщо ви не збожеволiли! Чи ви хочете, щоб вас застрелили?

- Хто? Адже тут нiкого немає! - сказала вона голосно. - Знаєте, хто нас обстрiляв? Оце дерево.

- Дерево?! - перепитав Фратев. - Ви справдi збожеволiли. Як може...

Вiн не договорив. В кронi дерева пролунав ще один пострiл.

З рушницi Фратева вилетiло полум'я. I знову ж по тому йому на голову посипався дощ чудних кавунiв.

- Не бiйтесь, ми вже тут! - вигукнув засапаний Северсон, влетiвши у джунглi.

- Спокiйно! Нiчого не трапилось. Це тiльки Фратев на мить розгубився в бою з оцим ворогом, - пiдняла Молодiнова догори овальний предмет. - Це всього-на-всього плiд цього дерева. Пiсля достигання вiн перетворюється на примiтивну ракету, щоб потрапити якомога далi вiд материнського дерева. Всерединi нього, мабуть, накопичуються гази, якi проривають найслабкiше мiсце у вершинi елiпсоїда.

Всi з полегкiстю розсмiялись.

Над їхнiми головами знову почулися пострiли.

- Б'юсь об заклад, що звук прискорює вибухи отих кавунiв! - вигукнув Фратев. - Ходiмо краще звiдси, не хочу бути мiшенню безглуздих жартiв цього вояки! - Вiн недоброзичливо глянув на дерево i попрямував до узлiсся.

Небо тим часом порожевiшало, а недалеко вiд вулкана визирнуло оранжеве сонце. В його незвичайному золотому освiтленнi балони пiднялись догори. Погойдуючись пiд легким вiтерцем, гнанi ракетними вибухами, вони попливли в напрямку долини. З усiх бокiв її оточували конусоподiбнi сопки та покраянi глибокими ущелинами скелястi хребти. Над заростями в долинi зводилась прозора iмла.

За неширокою смугою джунглiв знову з'явився голий, вкритий розколинами i густо всiяний камiнням косогiр.

- Проксима незабаром зiйде! - кивнув Фратев на багряно-чорнi хмари над обрiєм. - Тебе ще тiльки тут бракувало!

- Хмари наближаються пiдозрiло швидко. На щастя, джунглi вже позаду, спускаймось на землю! - запропонувала Молодiнова i простягла руку до кнопки апарата, яким керувався балон.

- Погляньте он туди, праворуч, пiд отой скелястий стрiмчак! - вигукнув Ватсон, тiльки-но ставши на ноги. - Якiсь дивнi слiди!

Всi поспiшили до мiсця, вказаного Ватсоном.

- Зачекайте, зачекайте! - крикнула Молодiнова. - Насамперед треба закрiпити балони.

- Прив'яжемо їх до отих стовбурiв, - махнув рукою Вроцлавський у напрямку джунглiв.

Поспiшали недаремно. Вiтер налетiв несподiвано, - холодний, рiзкий. Вiн свистiв i скиглив, злiсно торсав лускатi гiлки дерев. Балони хилитались туди й сюди помiж величезного листя, але троси витримували.

Чоловiки лишились вартувати вантаж, а Молодiнова i Свозилова пiшли оглянути загадковi слiди.

- Квартяни носять взуття, схоже на наше, - здивувалась Алена. - Можна подумати, що вони взяли кiлька пар у нас.

- Я знайшла кишеньковий нiж, дуже схожий на нашi, - сказала Молодiнова.

- Покажiть! - пiдскочила до неї Алена. - Справдi, це дивно!

Молодiнова задумливо дивилась на нiж.

- Не знаю... - сказала вона повiльно. - Менi здається, що цей нiж був справдi виготовлений на земнiй кулi...

Ватсон знизав плечима:

- А як би вiн сюди потрапив? Адже людська нога ще нiколи тут не ступала.

- Можливо, його позичили квартяни того разу, коли вiдвiдали лiтак, так само, як i чашки для кофе... Побачимо. Безперечно, вони - культурнi iстоти, як це показує добре продумана форма їхнього взуття. Шкода, що слiди ведуть уздовж кам'яної стiнки в напрямку до нашого селища...

- Це пiдтверджує наше припущення, що квартяни за нами потай стежать... - закiнчила її думку Свозилова. - I, очевидно, бояться... Вони, мабуть, такi ж миролюбнi, як i ми...

Вiтер поступово вщухав. Пофарбування мiсцевостi швидко мiнялось. Металевий вiдтiнок скель поступово яснiшав: сходило жовте сонце.

Вченi вирушили далi. Вони обережно спускались кам'янистим схилом, аж поки досягли великого каньйону. Його стрiмкоспаднi кам'янi стiни глибоко внизу омивала спокiйна рiчка.

- Погодьтесь, що без моєї винахiдливостi ми через цю перепону не перебралися б! - жартував Фратев. - Балони - просто чудо!

- Вихваляєте балони чи вашу iдею? - засмiялась Алена.

- I те, й друге.

- До речi, балони треба позв'язувати: так принаймнi нiхто не загубиться, - запропонував Северсон.

I ось величезне гроно повiтряних куль попливло у височiнь.

Але тiльки-но воно опинилося за кiлька метрiв вiд землi, як раптом шарпнулось, крутнулось i, безперервно обертаючись навколо власної осi, почало швидко пiднiматись.

- Смерч! - крикнув Ватсон.

Все пiшло обертом перед очима вчених. Мiсцевiсть пiд ними так розтанцювалась, що вони незабаром втратили орiєнтацiю. Скриньки пiд їхнiми ногами наштовхувались одна на одну i неприємно скрипiли.

Першою опам'яталась Молодiнова. Вона судорожно натиснула на кнопку ракетної установки. Пiд гроном балонiв почувся гуркiт, схожий на кулеметну чергу. Рух по спiралi загальмувався.

- Летимо просто до кратера вулкана! - закричала з жахом Алена.