Читаем Подорожі філософа під кепом полностью

У нього був із собою розкішний великий, складаний московський гребінь. Він півтора роки чесав ним свої рясні локони, але в Гур'єві загубив його у першій степовій подорожі.

У Гур'єві було багато галантерійних крамниць, але гребінців у них не було. Замість гребінців помилкою завезли подвійну партію дитячих сосок. Монтер обслідував усі крамниці, два дні манячив на товчку, але гребінця не знайшов.

У нього був близький друг і постійний шаховий партнер – інженер з токарного цеху, а в цього інженера було два гребінці. Інженер люб'язно дозволив заходити до нього причісуватись, але продати зайвого гребінця одмовився – адже він так само міг загубити його.

Монтер почав збирати відомості про гребінці. У нього був реєстр на п'ять чоловіка, в яких було по два гребінці. Але власники гребінок були егоїсти і не схотіли розлучаться із своїми скарбами. Один час монтер причісувався гребенем любимої дівчини, тільки носив його не в локонах, як вона, а в кишені, кишеню ж перешито і розширено так, щоб кривина гребінки точно лягала на опуклий мускул стегна.

Але дівчина покохала іншого, і монтер ізнову почав ходити причісуватись до інженера.

Одного прекрасного дня в готелі з'явився низенький, товстенький чоловічок, що приїхав із промислу Озинки десь поблизу міста Уральська.[209] Уральськ сполучений залізницею із Саратовом. Монтер походив назирцем за товстим озинчанином і сконстатував, що в нього окроме великого гребінця є ще уламок складаної гребінки. Монтер нічим не виявив свого хвилювання і діждав того дня, коли озинчанин, повернувшися ввечері із степу, не управився купити собі хліба, яєць і масла на вечерю.

Раненько вранці монтер ніби ненароком зайшов до нього в номер, погомонів, посидів, попозіхав і сказав, що іде до себе пити чай. Озинчанин засумував: їдальня одчиняється тільки в одинадцятій годині, а він нічого не їв з вечора. Тоді монтер завів його до себе в номер.

На столі стояв великий бідон з гарячою водою. Тут же, при озинчанинові, монтер висипав у запарний чайник цілих пів пакета чаю і долляв гарячою, як вогонь, водою. Вісім яєць, зварених накруто, він опустив у холодну воду. Здоровий шматок масла лежав просто на сірому папері – бо на тарілці була гора паюсної ікри. Над усім тим, немов крута скала, стремів розрізаний бухан свіжого хліба.

Коли озинчанин, попоївши, розкис від ніжності до монтера, той попрохав уламок гребінця, щоб причесатись, а причесавшись, попрохав продати йому уламок.

Товстий став як хмара – він зрозумів, що потрапив у пастку. Але відступати було ніяк, і монтер придбав уламок гребінця.

– Тепер ви, либонь, везете з Москви цілий лантух гребнів? – питав тріангулятор, той, який сивіший. – Мабуть, і мені можете продати! – Він захихотів і скинув шапку з голови лисої, як макітра.

Замість відповідати монтер теж ізняв шапку. Локонів не було, він був острижений під машинку.

Зимова дорога до Гур'єва це така собі Велика північно-каспійська путь. Тільки найупертіші з командированих радянською владою громадян зважуються на отаку подорож. Слабонервні пересиджують в Астрахані до навігації. Проте, окрім командированих так їздять ще королі.

Коли в читачевій уяві при цьому постають усі Луі, від першого до вісімнадцятого, у рясних перуках, у розмаїтих камзолах і в черевиках із золотими застібками, то вони постають надаремно.

Король – це людина, що досягла згоди з шофером вантажної машини. За певну винагороду король дістає тверде місце для сидіння поміж фрикційними муфтами або на пивному барилі.

Королі з'являються не відразу. З подвір'я перевалочної контори машини виходять цілком республіканським порядком. Та вже після першої зупинки над усіма вантажними машинами бовваніли королі, завинені у кожухи, стримлячи вгору, немов перископи на підводних човнах.

За другий день зробили сорок кілометрів. Покинули одну машину. Це була машина з пивом. Агент кооперації, бравий чорновусий козак у розквіті мужньої сили, довго благав начальника автоколони покинути чотирнадцять пасажирів поміж небом і землею до навігації і перевантажити на їхню машину пиво. Королева, що їхала на пиві, приєдналась до його благань. Але начальник не піддававсь, ні пиво, ні королевині сльози нічого не вдіяли.

Бравий прудивус сам зостався з застряглим пивом. Королева перестала плакати й почала лаятись так, що здивувались найдосвідченіші з шоферів. Та все ж таки вона із прудивусом і з пивом залишилися ждати навігації.

На четвертий день зробили сто двадцять кілометрів. Путь ішла через море льодом; тут проходив зимовий тракт верблюдів.

Вузенька, жовта смуга, що більше скидалася на стежку пішоходів, простяглась від горизонту до горизонту, один по одному ступали верблюди, кожен волік санки, полозки їх були не ширші від дитячих ґринджол, вага, старанно і достеменно розподілена обабіч санок, нависала над самим снігом. У хвості валки ішли коні, кажуть, що верблюд нізащо не дасть коняці випередити себе. Один з верблюдів плакав ревно, жаліючись на далеку путь і суху харч, казак ізліз з саней, повів верблюда за паличку в носі і плач одразу замовк.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Тропою испытаний. Смерть меня подождет
Тропою испытаний. Смерть меня подождет

Григорий Анисимович Федосеев (1899–1968) писал о дальневосточных краях, прилегающих к Охотскому морю, с полным знанием дела: он сам много лет работал там в геодезических экспедициях, постепенно заполнявших белые пятна на карте Советского Союза. Среди опасностей и испытаний, которыми богата судьба путешественника-исследователя, особенно ярко проявляются характеры людей. В тайге или заболоченной тундре нельзя работать и жить вполсилы — суровая природа не прощает ошибок и слабостей. Одним из наиболее обаятельных персонажей Федосеева стал Улукиткан («бельчонок» в переводе с эвенкийского) — Семен Григорьевич Трифонов. Старик не раз сопровождал геодезистов в качестве проводника, учил понимать и чувствовать природу, ведь «мать дает жизнь, годы — мудрость». Писатель на страницах своих книг щедро делится этой вековой, выстраданной мудростью северян. В книгу вошли самые известные произведения писателя: «Тропою испытаний», «Смерть меня подождет», «Злой дух Ямбуя» и «Последний костер».

Григорий Анисимович Федосеев

Приключения / Путешествия и география / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза
100 великих пиратов
100 великих пиратов

Фрэнсис Дрейк, Генри Морган, Жан Бар, Питер Хейн, Пьер Лемуан д'Ибервиль, Пол Джонс, Томас Кавендиш, Оливер ван Ноорт, Уильям Дампир, Вудс Роджерс, Эдвард Ингленд, Бартоломью Робертс, Эсташ, граф Камберленд, шевалье де Фонтенэ, Джордж Ансон…Очередная книга серии знакомит читателей с самыми известными пиратами, корсарами и флибустьерами, чьи похождения на просторах «семи морей» оставили заметный след в мировой истории. В книге рассказывается не только об отпетых негодях и висельниках, но и о бесстрашных «морских партизанах», ставших прославленными флотоводцами и даже национальными героями Франции, Британии, США и Канады. Имена некоторых из них хорошо известны любителям приключенческой литературы.

Виктор Кимович Губарев

Приключения / История / Путешествия и география / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии