Подорожі філософа під кепом

Механік Макаров, один з найвидатніших людей Кос Чагила, народився в селі недалеко Пензи. Десять років йому було, коли він зоставсь без батька, без матері. Його взяли за «мальчика» у крамницю, від тяжкого життя він утік у Саратов і працював «мальчиком» таки в «ученні» по ресторанах – гірка школа царського часу для підлітків. Якось він потрапив на пароплав знову ж за «мальчика» в буфет.

Тут йому теж не пощастило, він ніяк не міг просто бігати з кухні до буфету. Ідучи до буфету, він, сам не знаючи як, по якійсь кривій лінії, заходив у машинний відділ і довго стояв, дивлячись на рух шатунів та штоків, поки буфетників стусан не повертав його до «учення».

Буфетник зрештою звільнив його, але він уже підріс, і кочегари взяли його до себе в машинний відділ.

Кар'єра суднового робітника за старого режиму – річ відома. Він досяг через пару ліг звання підручного кочегара, а далі був підвищений на мастильника. Імовірно, що він у цьому рангові дожився б до сивого волосся, коли б не машиніст. Машиніст був чоловік передовий і, замість лигати горілку, навчав свого мастильника. Бачиш, мовляв, он ту маленьку хріновину. Вона зачіпляє за ось оту круглу хрінацію: від того вся хріновня рухається. Тепер от цей невеличкий хрінок на третій хріновині стерся, і вона не зачіпляє. На ось тобі кронциркуль, бери напилка і обпили мені точнісінько таку саму штучку.

Макаров ішов до лещат обпилював. Він був щасливий. Він не помічав, як худне на поганих харчах. Він чимраз глибше занурювавсь у машину. Не те щоб він уважав машину за живу істоту, як пишуть, не думаючи довго, письменники. Ідея живого і мертвого ніколи не приходила йому, коли він дивився на машину в роботі. Ні, його вражали дотепність, винахідливість, точність людей, що робили машину. Він був малописьменний, зовсім не знав математики, він неясно відчував якусь колосальну складну мисль, що таємниче виявлялася в кожній деталі дизеля, він вірно почував, що родить цю думку не під силу було одній людині, перед ним була рухома історія всього, що думало, пробувало, винаходило – всього людства.

Кривошипи не здавалися йому стальними руками і шум машини не нагадував йому людський гомін, але йому здавалося, що він бачить чародійні, розумні руки, що одливають кривошип, що він чує спокійний чудесний голос, і цей голос міркує, як сполучити, погодити між собою сотні незгодних частин. Він заглиблювався в машину і худнув день-у-день.

Білі захопили місто на Камі і багато пароплавів у порту. Відступаючи перед робочими полками, вони почали псувати машини, розбирати їх і топити частини в Камі.

Рискуючи попасти під розстріл, Макаров сам розібрав дизель і поховав частини в трюмі, в своєму матраці, де тільки міг. Приїхавши на борт, офіцер знайшов, що псувати більше нема чого, і одплив. Макаров негайно почав знов збирати дизель. Граната влучила в нафтопаливне судно, воно спалахнуло, як факел, загрожуючи спалити всі пароплави на рейді.

Але машина Макарова уже працювала, і він під вогнем білих вивів покалічені пароплави у безпечне місце.

Поки він морочився із дизелем, братва розвантажила і поділила борошно з покинутої білими баржі. Макарову нічого не залишилось, він опізнився до розподілу. Він ніколи не розповідає про всю цю пригоду.

Його дражнять тим, що він зостався без муки і вся історія зветься на Кос Чагилі не: «як Макаров, двічі рискуючи життям, урятував флот на Камі», а «як цей тюхтій Серьога своїм звичаєм зоставсь без муки в двох сажнях від ущерть повної баржі».

Як це не чудно, цей чоловік має на Кос Чагилі репутацію лінивого. Всі щиро переконані, що коли Серьожа Макаров ліквідує аварії, запобігає перестоям, відрегульовує клапани в неймовірно короткий час, то єдина на це причина його небажання багато працювати і довго морочитись. Він, мовляв, теж розуміє, що чим краще працюють машини, тим менше для нього мороки.

Коли хтось з нас висловив сумнів, чи насправді Макаров лінивий, нам негайно розповіли історію про Макарова і одного з завцехів буріння.

Завцех працював на філіальному промислі в тридцятьох кілометрах від Кос Чагила. У нього став один з дизелів, він подзвонив, щоб прислали механіка і стиснене повітря у балонах для пуску дизеля. Дизель сам накачує собі повітря, та, щоб пустити його, треба атмосфер вісім-десять тиснення, а тут, після невдалої спроби зрушити дизель, зосталося в балоні чотири атмосфери.

Другого дня, коло другої години на шляху завиднілася таратайка.

У таратайці, замріяно схилившись, сидів Серьожа Макаров без повітря.

– Драсте! – суворо сказав завцех. – А де повітря?

Макаров не поспішаючи вибравсь із таратайки, несміливо посміхнувся, повів навколо себе рукою і сказав, що от повітря нібито досить, степ, повітря дуже гарне.

– Ви залиште ці дурацькі жарти, механік! – сказав уже зовсім сердито завцех. – У мене дизель стоїть, чуєте? Мені треба бурити, чуєте? У мене ударна бригада ледаря править через дизель, чуєте?