Читаем Подорожі філософа під кепом полностью

Коли вже зійшов остаточно сніг і снігова вода висохла або пішла в пісок, коли почалася вже літня спека, з півночі появляється ріка Емба. Якісь рівчачки, ніби й не сполучені один з одним, починають наливатись водою. На порепану від спеки землю якихось долин, таємно з'єднаних між собою, наступає вода, спочатку молода й мілка, далі могутніша й вища. Усихають останні сліди води в снігових озерах, а поруч, у якій сотні ступнів від них, заповнюються зовсім неглибокі низини. Вони з'єднуються з рівчачкам, за одну ніч з'являються великі озера, вітер жене в них воду, здіймається буря на вчора ще сухій містині, білі баранці біжать до берегів, піна валками збивається на прибережнім полину.

Тепер стає ясно, чому серед полину стояв сухий очерет і навіть якісь убогі кущі. Вони чекали Емби, і Емба прийшла. Вона розливається, за тиждень вона відріже Кос Чагил від Жилої Коси і від Гур'єва. І от водяне птаство: качки, гуси, лебеді, пелікани, фламінго, що досі незграбно сиділи на латках зеленої трави, раптом опиняються в своїй стихії.

Але Емба не доходить до Каспія. Не знати як, велика вода кінчається в десятьох кілометрах від берега. Колись вона була справжньою рікою, що впадала в колосальне море, яке зоставляло по собі пісок з ракушками і соляні куполи на всій безкраїй прикаспійській пустині, тепер лише зрідка сильна моряна може догнати воду до Емби, і то на два-три дні.

Давнє море відійшло, зникло, зникла і Емба; але щовесни немов чудом приходить у пустиню з півночі, щоб за місяць щезнути, залишивши по собі невеличкі култуки [250] із стоячою водою.

У цієї ріки багато імен: култуки її звуться Ак Куль, Айран Куль, Бейбіт, саму її у низах називають Джем, ще за старих часів її вважали і взивали озером («Гель»). От що говориться про неї в «Книзі Большому Чертежу»,[251] укладеній за царя Федора Іоанновича:

«... а от Синего моря (Аральське море) 300 верст Урук-гора, вдоль Урук-горы 90 верст. Из горы протекли три реки. Река Вор (Орь) течёт в реку Яик (Урал); река Иргиз течёт в озеро Акбашлы, на восток; река Гель (Емба) течет на полдни к хвалимскому морю й пала, не дошед до моря, в озеро...»

Праворуч уже було видно вогні вишок Кос Чагила, кожна як п'ять яскравих зірок, насаджених на невидиму чорну вісь, але адаєць повернув ліворуч, ліворуч на одному з озер Емби є прикордонне господарство Кос Чагила, туди їхали п'ятсот вербових сажанок, навантажених на нашу машину.

Ми переїхали через воду в неглибокій протоці і підійшли до водокачки. Старий дизель шкварчав, стукотів, гнав воду на Кос Чагил. З водокачки вийшов механік і вкупі з нами почав скидати вербові сажанки: вони оточать городи, що дають Кос Чагилові свіжу городину. Уперше за все існування каспійського степу тут ростимуть верби, на горизонті Кос Чагила з'являться дерева і в спеку опівдні випливуть над землею.

XIV

Коловоротне буріння. Геніальні думки. Роман Келлермана «Скважина». Лукаве ліве око бурильника. Людина, що ходить по параболі. Школа механіка Макарова. Історія про борошно. Завцех без повітря. Зручні винаходи. Балон летить на небо.

Уранці Кос Чагил показався розкинутим по пісках промисловим присілком. Робітники-казаки мазали довгі корпуси перед святом першого травня. Сталеві ажурні вишки, немов шеренга ейфелевих башт, виступивши з присілка, заходили за обрій. На піскуватому шпилі стриміла чорна пухирчаста труба, немов би велика артезіанська помпа. Це була скважина номер шість, перша нафтова, та сама, до якої не дожив джигит Кизил Бас. За великим корпусом гаража на другому горбі стояли два здоровенні баки із солодкою водою. Вітер доносив скрегіт свердління з бурових.

Коловоротне буріння – одна з найчудесніших речей на світі. Друкування книг – велике діло, але до нього легко було додуматись. Парова машина – прекрасний винахід, але локомотив використовує тільки чотири проценти витраченої теплової енергії.

Здавалося б, просто: провертіти в землі дірку свердлом. Але який удовжки має бути свердел, щоб пробурити на три кілометри вглиб? Хто буде, на хмарах сидівши, тримати цей свердел за зверхній кінець? Який добрий геній прослизне під землю, щоб вибирати насвердлену породу? Скільки буде важити свердел довжиною в три кілометри?

В одинадцятому році в Америці вирішено ці питання, а в Росії коловоротне буріння стало широко вживатись тільки за радянської влади. На Ембі його остаточно завів Лаврентьєв.

Є єдиний спосіб викинути з свердловини намолоту породу – це вимити її струменем рідини під давлінням. Для цього треба спустити в свердловину трубу, але тоді доведеться виймати свердел?

І от сама труба стає штангою, на яку насаджується свердел, в трубу качають рідину і нею вимивають покришений ґрунт.

Але труба повинна вільно крутитись, спускатися, зовсім вийматись з землі. Значить, щоб качати рідину, треба сполучити трубу з насосом гнучкою шлангою.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Тропою испытаний. Смерть меня подождет
Тропою испытаний. Смерть меня подождет

Григорий Анисимович Федосеев (1899–1968) писал о дальневосточных краях, прилегающих к Охотскому морю, с полным знанием дела: он сам много лет работал там в геодезических экспедициях, постепенно заполнявших белые пятна на карте Советского Союза. Среди опасностей и испытаний, которыми богата судьба путешественника-исследователя, особенно ярко проявляются характеры людей. В тайге или заболоченной тундре нельзя работать и жить вполсилы — суровая природа не прощает ошибок и слабостей. Одним из наиболее обаятельных персонажей Федосеева стал Улукиткан («бельчонок» в переводе с эвенкийского) — Семен Григорьевич Трифонов. Старик не раз сопровождал геодезистов в качестве проводника, учил понимать и чувствовать природу, ведь «мать дает жизнь, годы — мудрость». Писатель на страницах своих книг щедро делится этой вековой, выстраданной мудростью северян. В книгу вошли самые известные произведения писателя: «Тропою испытаний», «Смерть меня подождет», «Злой дух Ямбуя» и «Последний костер».

Григорий Анисимович Федосеев

Приключения / Путешествия и география / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза
100 великих пиратов
100 великих пиратов

Фрэнсис Дрейк, Генри Морган, Жан Бар, Питер Хейн, Пьер Лемуан д'Ибервиль, Пол Джонс, Томас Кавендиш, Оливер ван Ноорт, Уильям Дампир, Вудс Роджерс, Эдвард Ингленд, Бартоломью Робертс, Эсташ, граф Камберленд, шевалье де Фонтенэ, Джордж Ансон…Очередная книга серии знакомит читателей с самыми известными пиратами, корсарами и флибустьерами, чьи похождения на просторах «семи морей» оставили заметный след в мировой истории. В книге рассказывается не только об отпетых негодях и висельниках, но и о бесстрашных «морских партизанах», ставших прославленными флотоводцами и даже национальными героями Франции, Британии, США и Канады. Имена некоторых из них хорошо известны любителям приключенческой литературы.

Виктор Кимович Губарев

Приключения / История / Путешествия и география / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии