Подорожі філософа під кепом

До п'ятої години ввечері калмиковці оборонялись перед складом. Короткий січневий день кінчався: треба було кінчати й бій. Вночі всіх усе одно закатують. Робити було нічого, і калмиковці пішли в атаку.

На цей раз наступати було вже трудніше. На ніч глядячи, козаки вже отаборилися по дворах. Доводилося брати штурмом кожну хату. Той самий командир Чону, що вранці стримував наступ, тепер гнав усіх уперед, не дозволяв спинятися і спочивати. Калмиковці вибили козаків з села, прогнали в степ і переслідували за скілька кілометрів атакою в багнети. Бандити не витримали багнетів і відійшли.

Під Кулачином їх затримав робочий загін з Гур'єва, а через два дні з Уральська прибув батальйон ВЧК. Їх упіймали вже десь коло Уіла.[245] Кісельова вбито, Сєров здався в полон, Митрясова, кажуть, сховали баї.

XII

Глибокі місця у мілкому морі. Пароплав з Петровська. Комісар у козачому кублі. Думка філософа Сократа. Святий острів. Пловучі резервуари. Ланкаширський котел. Капітан удається до колективного способу бачити. З ланкаширського котла викачують воду.

Шофер Кешкимбаєв спинив машину. Помічник вискочив із цебром – у маленькій видолинці мерехтіла вода, що зосталася від снігів. Великий морський мартин ступав кривими крильми, з бідою пливучи проти вітру; побачивши чоловіка з цебром, він покинув боротись і полетів, ніби падаючи в вітер.

Ми погодилися з довгоносим хлопцем, що калмиковцям було чого остерігатись, і вилізли покурити. Нафтові резервуари Ракуші, немов величезні гостроверхі кибитки, уже стояли на землі, за ними було море, мілке, але найстрашніше з морей у шторм.

На глибоких місцях серед мілин, от як у форту Александровську,[246] ходить вічний зиб, а в шторм кораблі зовсім не можуть іти і повертаються, звідки прийшли.

За громадянської війни, коли отаман Толстов [247] оце вийшов із порта Александровського, простуючи до Персії, у порт прибув невеликий пароплав. Він ішов із Петровська до Баку, але його затаскало штормом за тисячу кілометрів на протилежний берег, і він мусив шукати рятунку в затоці форта Александровського.

Він ішов під червоним прапором Рад, на борту був всього один пасажир – комісар, що їхав у Баку з доручення командування. У Баку давно була радянська влада, але в форті Александровському радянської влади не було. Тільки вчора розійшовся сход, на якому генерал Толстов пропонував всім, хто хоче, іти з ним у Персію. Рятуючись від смерті на морі, комісар попав у козаче кубло.

Ніде було дітись, боючись, щоб його не замучили в ту ж мить, комісар негайно скликав мітинг. «Війна скінчена, – сказав він, – скрізь організовано радянську владу», і тут же зорганізував радянську владу в Александровську. Провів вибори у раду і вранці, цілісінький, погрузився знову на пароплав. Червоний прапор проводив його з форта Александровського.

Цей комісар коли не походженням, то духом теж був калмиковець. Як і інші калмиковці, він ніколи нічого не чув про філософа Сократа, який обстоював ту доктрину, що мужність має своє коріння в мудрості. Наскільки можна згадати, не маючи під рукою платонових діалогів «Файдрос» чи «Симпосіон»,[248] ідея старого мораліста була така: тільки мудрець може бути мужнім, бо тільки він здатний правильно оцінити, що він може втратити і що придбати, рискуючи життям.

Коли у радіатор наллято воду, шофер, високий гарний козак-адаєць, підійшов до нас і теж сів покурити.

– Ракуша близько, – сказав він. – Дивись, резервуари уже не плавають на небі. Вони сіли на землю.

– Резервуари можуть плавати, – сентенційно мовив старий слюсар. – Можуть плавати на воді, адай!

Адаєць мовчки посміхнувсь, на строгому, темному, з металевим одблиском, лиці заграло хлоп'яче завзяття. Він сам був слюсар, шофер, кандидат партії. Смішно було переконувати його, що порожні баки, хоча б і з клепаного заліза, можуть плавати на воді. Хлопчик міг би це зрозуміти.

– Надарма ти смієшся, адай! – казав далі слюсар. – Ти знаєш свого директора, директора Кос Чагила Єрохіна? Це він навчив резервуари плавати!

– А, – сказав адаєць і посміхнувся ще ширше. – Ти говориш, як ворожбит, старий слюсарю! – Він ускочив у кабінку і після оповідання про те, як калмиковці навчилися боятись, ми почули повість про те, як резервуари навчилися плавати.

Єрохін був тоді ще зовсім молодий чоловік, він працював у Баку в Лаврентьєва. Розвідка показала, що є промислова нафта на Святому Острові. Цей святий острів був досить далеко від більшовицької землі – цілих дев'яносто кілометрів. Як завжди, Лаврентьєву шкода було часу. Треба було розбирати резервуари, вантажити на плашкоути і знову склепувати на острові. Діла було на цілі місяці.