Читаем Подорожі філософа під кепом полностью

Навесні, у квітні, коли нарядилась жаб'яча буря – великий холод, після якого починають уже співати жаби на ріках, хлопчик знову потрапив на те місце, де вмер його батько. Тепер він був чабаном у бая. Баєві байдуже було до голоду, він тільки багатів від нього, але бай був бездітний, у нього були самі дочки. Довгий ішов караван, верхи на конях дочки їхали, обганяючи його, змагаючись між собою, а найменшу дочку, одягнену хлопчиком, бай віз із собою на коні. На ній була бархатна шапочка з півнячим пір'ям, і той заздрив покійному батькові хлопчика: він багатьох мав жінок, та всі родили йому дівчат.

Хлопчикові тяжко жилося в наймах, аж от і бай потрапив у біду. Бая звали Даукен, він був волосним управителем, його двоє братів теж були волосні управителі, це були наймогутніші люди в країні. Навіть друзі його, царські чиновники, заздрили йому і за те, що він більше мав хабарів, ніж вони, вкинули його у в'язницю. Він, що їздив у лакованих екіпажах, він, перед ким схилялися всі казаки, він, чия ілжа робилася правдою, тільки він вимовляв її, був посаджений у в'язницю поруч із бідаками й старцями. Протестувати він не міг і от він почав співати. Він сам склав пісню, пісню Даукена. Вона починається так:

«Дні – не вірив, що ви минете: Для тачанки трьох берегли вороних у ті дні, Ворогів, як глину, місили в ті дні, Від Шозака народжені Єржан, Нуржан і Даукен, У трьох волостях панували вони в ті дні! Дні – не вірив, що ви минете!»

– Але як ви могли бути за чабана в Даукена, – сказав хтось з нас, – адже вам не більш як дев'ятнадцять років?

Друг Бер Кена посміхнувся. Чорні очі зникли з гладкого, чистого, дитячого обличчя, веселі зуби виблиснули як клавіші, коли одкривають рояль.

– О, я дуже старий, – сміючись сказав він. – Мені тридцять чотири роки. Але котра година? Пора спати? Завтра вам їхати на Кос Чагил!

XI

Їзда на верболозі. Замасковані коломиї. Пловучі резервуари. Як калмиковці навчилися боятись. Три отамани. Кулемет завідательки їдальнею. Дядя довгоносого хлопця. Батько шофера Герки Найденова. Інші бородаї. Молодь іде в атаку. Кінець трьох отаманів.

У дванадцятій годині дня всередині квітня ми виїхали до Кос Чагила на машині, навантаженій вербовими сажанками, і потрапили в вітер і куряву.

Недосвідченій людині могло б здатися, що на верболозі їхати непогано – зайві, мовляв, ресори. Але це не так.

На вантажних машинах доводиться їздити з усякою всячиною: із шкивами та дизелями, із бурильними трубами, із мішками з вівсом, із колючим дротом, просто порожнячка.

На порожній машині їхати зовсім зле – здорово підкидає, Відносно добре їхати на цілком завантаженій металом машині, тільки треба, як завжди, вибирати містинку десь коло шоферової кабінки, а не на задку. Найкраща їзда – на лантухах з вівсом. Ресори загружаються досить, на вівсі можна просто спати.

Вже гірше їхати із колючим дротом. Він досить добре обважнює ресори, це правда, але десь на глибокій коломиї може раптом весь насунути на вас, і коли ви не встигнете вискочити на дах кабінки, можете пережити кілька неприємних секунд.

Але, здається, найгірше їздити на верболозі. Він легкий, машина не загружається, верболіз одночасно і коле і спружинить, а підлітаючи вгору, ви ніколи не знаєте, якими частинами тіла вам доведеться падати на суччя.

З висоти вербового гілля далеко видно у степу. Дальні дороги на Сокол, на Доссор, на Ракушу [241] ясно видні, того мало, вони самі рухаються, курява, несучись понад ними тумановими смугами, одзначує хрещатики путей, криві летять за горизонт.

Шлях, як подивитися, рівний, та машину підкидає як на глибоких ямах. Тверді второвані блискучі плями чергуються з матовими калюжами куряви, курява, як та вода, заповнила вщерть усі Коломиї, колеса стрибають, верболіз спружинить, ми підлітаємо вгору, і на кожному стрибкові видно шляхи, що летять у далечінь.

Ми посірішали в одну мить. Малинові петлиці воєнного, сиві вуса слюсаря-інструментальника і чорне дуло рушниці зробилися однакові й сірі.

Спід торішнього горілого полину пробивався полин весняний, пухнатий, біляво-зелений. У річищі колишньої річки майнув клаптик справжньої зеленої травички і знов пішли писати пил і полин.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Тропою испытаний. Смерть меня подождет
Тропою испытаний. Смерть меня подождет

Григорий Анисимович Федосеев (1899–1968) писал о дальневосточных краях, прилегающих к Охотскому морю, с полным знанием дела: он сам много лет работал там в геодезических экспедициях, постепенно заполнявших белые пятна на карте Советского Союза. Среди опасностей и испытаний, которыми богата судьба путешественника-исследователя, особенно ярко проявляются характеры людей. В тайге или заболоченной тундре нельзя работать и жить вполсилы — суровая природа не прощает ошибок и слабостей. Одним из наиболее обаятельных персонажей Федосеева стал Улукиткан («бельчонок» в переводе с эвенкийского) — Семен Григорьевич Трифонов. Старик не раз сопровождал геодезистов в качестве проводника, учил понимать и чувствовать природу, ведь «мать дает жизнь, годы — мудрость». Писатель на страницах своих книг щедро делится этой вековой, выстраданной мудростью северян. В книгу вошли самые известные произведения писателя: «Тропою испытаний», «Смерть меня подождет», «Злой дух Ямбуя» и «Последний костер».

Григорий Анисимович Федосеев

Приключения / Путешествия и география / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза
100 великих пиратов
100 великих пиратов

Фрэнсис Дрейк, Генри Морган, Жан Бар, Питер Хейн, Пьер Лемуан д'Ибервиль, Пол Джонс, Томас Кавендиш, Оливер ван Ноорт, Уильям Дампир, Вудс Роджерс, Эдвард Ингленд, Бартоломью Робертс, Эсташ, граф Камберленд, шевалье де Фонтенэ, Джордж Ансон…Очередная книга серии знакомит читателей с самыми известными пиратами, корсарами и флибустьерами, чьи похождения на просторах «семи морей» оставили заметный след в мировой истории. В книге рассказывается не только об отпетых негодях и висельниках, но и о бесстрашных «морских партизанах», ставших прославленными флотоводцами и даже национальными героями Франции, Британии, США и Канады. Имена некоторых из них хорошо известны любителям приключенческой литературы.

Виктор Кимович Губарев

Приключения / История / Путешествия и география / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии