Читаем Подорожі філософа під кепом полностью

Це була та сама кошма, на якій він грався в кибитці; вся біла, вона була вишивана чорним візерунком «кошкар-муз» (баранячі роги). Хлопець дивився вниз на двиготливу кошму; знайомий візерунок заспокоював його, такі самі баранячі роги, тільки сині, були вишиті на червоній сукняній ганчірці, що висіла в кибитці над головою і на дерев'яних дверцятах серед простих різьблених ліній був вирізаний той самий візерунок «кошкар-муз», тільки грубіший та більший.

Через двадцять років, коли він учився в інституті в Москві, він побачив на якихось колонах той візерунок – баранячі голови іонійської капітелі. Вона увійшла у Европу з еллінських колоній у Малій Азії, де життя, залежне від баранів, дві тисячі літ тому от так само кочувало в пустині.

Хлопчик ріс, і його починали вчити. Він знав, що кумис треба довго-довго калатати ополоником перед тим, як насипати з міхура в дерев'яну чашку. Чорного павука каракурта треба було боятись, змію треба було вбити. Адже до кожної змії приставлено кілька ангелів-пирште, що оберігають людину від гадючого зуба. Убивши змію, хлопчик звільняв цих ангелів, полегшував їм справу рятування людей.

На плечах у хлопчика теж сиділо по ангелу. Один сидів на правому плечі і записував добрі діла, другий сидів на лівому плечі і записував гріхи. Усе це записувалося в великі книги, і ці книги читатимуться на страшному суді.

Суд почнеться ще в могилі: як тільки родичі відійдуть на сорок ступнів від свіжої могили, поприлітають інші пирште і слухатимуть спір тих, що сиділи на плечах. Це могильні муки, вони довго тривають, аж поки ангели не закриють книги злих і добрих діл. Але їх уже не чує душа – тільки тіло переносить могильні тортури. Душа відлетіла в образі мухи в ту ж мить, коли вмер підсудний. Коли скінчиться суд, душа полетить у рай або в пекло, к чортам.

Щодо чортів, то відомо було, що вони скоріше злі дурисвіти, охочі звести з вірного шляху, затуманити очі, з'явитися в образі козиняти, забалакати людським голосом і раптом щезнути, та все ж таки вони здавалися добріші за ангелів пиршта.

Грамоти хлопця не вчили, тільки багатий міг годувати муллу, що навчав арабської грамоти чудною, бундючною, каліченою мовою. Отак на чортах та ангелах завершалася наука, і хлопець міг досхочу гуляти в бабки. Його балували – казаки дуже люблять дітей, кунак брав з миски бараняче вухо і давав йому, за вухом бував чудесний жир, він завжди діставався дітям.

Якось батько привіз із ярмарку два великі вінки найсмачніших фруктів – цибулі. Перше ніж віддати цибулю жінці, він покликав дітей і подарував кожному по цибулині.

Діти танцювали й раділи, але хлопець зауважив, що батько був сумний. Це був рік зайця. Після двох добрих років, року корови і року тигра, було посушливе літо і мала бути голодна зима з буранами і ожеледдю.

Барани не зможуть знаходити собі пашу під снігом. Навіть коли б попереду пустити коней, щоб вони розбили копитами заледенілий сніг, усе одно баранам нічого буде їсти, і вони попропадають, а з ними повмирають і люди. Коли умруть барани, буде дуже багато добрячих бабок, але нікому буде гратися, діти охлянуть і помруть з голоду.

Ніяк буде навіть лікувати хлопчика. Ворожбит лікує від усіх хвороб теж бараном. Коли ворожбит прийшов до вас – треба зарізати барана, щоб нагодувати його.

Коли ворожбит наївся, він оглядатиме хлопчика. У хлопчика чиряк під коліном. Ворожбит обмацує чиряк і наказує привести ще одного барана, зовсім чорного, без єдиної плями. Коли такого нема, то голубого, без плям. Коли немає і голубого, то просто барана, хоч би й з плямами.

Ворожбит вилущує колінну гомілку оце зарізаного барана і тричі б'є гомілкою в казан і в хворе коліно. Якщо це не допомагає, то за три дні ворожбит наказує привести ягня, зовсім чорне, без плям. Коли такого нема, то голубе, також без плям. Коли немає й такого, то просто якесь ягня, хоча б і з плямами. Він тричі обводить ягня навколо хворого хлопця, а потому забирає ягня у свою кибитку. У цей рік, рік зайця, не можна буде лікувати хлопчика.

Сумна вийшла валка на зимовище. Верблюди були худі, горби їх обвисали, вони лягали раз-у-раз, кінь ледве чапав, баранів зосталося зовсім мало: цього року волосний управитель забрав більше, ніж торік, та й тих, що були, доводилось різати, бо не вистачало молока.

Караван ішов повз величезні Чорні Сори-Кара Сор, вони завжди грузькі, навіть усередині літа, їх багато, там легко заблукати, І дуже досвідчена людина теж не завжди вийде спосеред них. З вечора розібрався буран, і баранів загнало в Чорні Сори. Дядя хлопчиків сів на коня і поїхав шукати їх. Він не повернувсь, мабуть, він потоп у сорах, рятуючи баранів. Не повернулися й барани, тільки п'ять штук, що випадком одстали від отари, самі вийшли з Чорних Сорів. Батько сказав, що дядя хороше вмер, він умирав недовго і йому легше було вмирати без сім'ї.

Батькові ж було вмирати нелегко. Вони так і не дійшли до зимових землянок, їх знесилював голод і холод, і батько вмер від того, що їв багато льоду.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Тропою испытаний. Смерть меня подождет
Тропою испытаний. Смерть меня подождет

Григорий Анисимович Федосеев (1899–1968) писал о дальневосточных краях, прилегающих к Охотскому морю, с полным знанием дела: он сам много лет работал там в геодезических экспедициях, постепенно заполнявших белые пятна на карте Советского Союза. Среди опасностей и испытаний, которыми богата судьба путешественника-исследователя, особенно ярко проявляются характеры людей. В тайге или заболоченной тундре нельзя работать и жить вполсилы — суровая природа не прощает ошибок и слабостей. Одним из наиболее обаятельных персонажей Федосеева стал Улукиткан («бельчонок» в переводе с эвенкийского) — Семен Григорьевич Трифонов. Старик не раз сопровождал геодезистов в качестве проводника, учил понимать и чувствовать природу, ведь «мать дает жизнь, годы — мудрость». Писатель на страницах своих книг щедро делится этой вековой, выстраданной мудростью северян. В книгу вошли самые известные произведения писателя: «Тропою испытаний», «Смерть меня подождет», «Злой дух Ямбуя» и «Последний костер».

Григорий Анисимович Федосеев

Приключения / Путешествия и география / Советская классическая проза / Современная русская и зарубежная проза
100 великих пиратов
100 великих пиратов

Фрэнсис Дрейк, Генри Морган, Жан Бар, Питер Хейн, Пьер Лемуан д'Ибервиль, Пол Джонс, Томас Кавендиш, Оливер ван Ноорт, Уильям Дампир, Вудс Роджерс, Эдвард Ингленд, Бартоломью Робертс, Эсташ, граф Камберленд, шевалье де Фонтенэ, Джордж Ансон…Очередная книга серии знакомит читателей с самыми известными пиратами, корсарами и флибустьерами, чьи похождения на просторах «семи морей» оставили заметный след в мировой истории. В книге рассказывается не только об отпетых негодях и висельниках, но и о бесстрашных «морских партизанах», ставших прославленными флотоводцами и даже национальными героями Франции, Британии, США и Канады. Имена некоторых из них хорошо известны любителям приключенческой литературы.

Виктор Кимович Губарев

Приключения / История / Путешествия и география / Энциклопедии / Словари и Энциклопедии