Подорожі філософа під кепом

Із квітня місяця й до червня місяця одщепилося й вичищено 75 господарств (!). Причини одщеплення були ті, що група куркульських експертних господарств повели агітацію серед малосвідомих бідняків та середняків. „Каковиє“ і піддалися їхньому впливові й вийшли з артілі, забравши з собою свій живий та мертвий інвентар. Після одщеплення й чистки в артілі „Комунар“ на 1 червня 1930 року залишилося господарств 141. Таблиця життя артілі Комунар з 1-го червня по 1 грудня 1930 року така»:

*Поста́в – пара млинових жорен, одне з яких обертається на другому, нерухомому (Прим. видавн.).

XXXIV

У розділі, що був перед цим, ми ознайомилися з історією дизелевої труби та італійцевої Манцонієвої любови. Дехто з читачів, надто ж ті, що читали «Подорож ученого доктора Леонарда і його майбутньої коханої прекрасної Альчести в Слобожанську Швайцарію», може, подумає, що італійця Манцоні теж не було на світі і автор вигадав цей екзотичний персонаж так собі для розваги.

На це ми мусимо цілком серйозно, емфатично й категорично заявити, що історія італійцевої Манцонієвої любови є факт, переданий нами з протокольною точністю. Був такий італієць у Мелітополі, місті бджіл, і така сталася з ним історія. Ми змінили тільки справжнє прізвище того італійця, щоб не турбувати його подальшого життя, яке так добре встаткувалося. Прізвище це ми зробили з одеської назви кисляку – мацоні, ловко встромивши туди ще одне «н». Після цього пояснення ми можемо спокійно повернутися до історії колгоспу «Комунар».

Важко народжувався молодий радоловський Ґарґантюа. Двічі покладали його в труну й ставили на нім хрест. Двічі хапалися його одгодовувати їжею богів на соусі з запаморочених мозків, і він опухав як гарбуз і опадав знову. Він остаточно переніс усі хвороби росту й став грізний Ґарґантюа.

Біля цієї гігантської дитини нема життя радоловським попам. Ще року 1927-го піп, незадоволений з харчів і з релігійного ентузіязму радоловців, подався геть, покинувши церкву й паству напризволяще. Довго гуляла церква, аж у році двадцять дев’ятому з’явився останній піп радоловської парахвії.

Був це неабиякий піп, а з університетською освітою і ліберал. Вільно й елегантно він цитував філософів, натуралістів, ба навіть Маркса і Енгельса.

Першої ж неділі цей достойний отець урочисто зійшов на амбон і, спостерігши відсутність у церкві дітей, цих квітів землі, громову виголосив проповідь до батьків. Діти виростають без релігії, промовляв пастир, у школі викладається їм науки, не освітлені благодійним сяйвом божественного слова. Хто навчатиме дітей моральности! – запитував він; хто поведе їх стезею житецькою!

Надхненна отцева проповідь таке справила в Радоловці вражіння, що нею зацікавився сам голова сільради й побажав особисто побалакати з ученим ієреєм. Розпалений високими емоціями шановний отець дещо підвищив голос і навіть стукнув кулаком об стіл. У свою чергу голова сільради висловив ту думку, що кричати недоцільно, бо він не глухий і докладно ознайомив святого отця з радянською конституцією в пункті відокремлення церкви від держави.

Святий отець виголосив абзац, який він називав цитатою з Маркса, але не переконав свого опонента, і йому категорично запропоновано не цікавитись справами дитячої освіти.

Тоді розгніваний ієрей ще раз стукнув кулаком об стіл. «Пам’ятайте ж, – грізно сказав він; – ні один піп не уживеться в вашому селі при таких умовах». По цих словах святий отець зібрав манаття й страшно розгніваний назавжди виїхав з Радоловки. Чесний отець, виявилося, був не тільки велебний проповідник, але й великий пророк. Більше ні один піп не виявляв бажання служити богові в радоловській церкві.

XXXV

Коли ту церкву замикалося, нікому було віддати ключі від брами. Не знайшлося зацікавлених людей. Церква тепер править за сідало для галок. На той рік її ламатимуть.

Погане життя церкві коло доброго колгоспу. Молодий Ґарґантюа розкидає навколо себе круглі рученята. Погано й тій жінці, що не схоче бути матір’ю молодого Ґарґантюа. Він уже добре годує сам своїх батьків і матерів, але є такі, що все ще не вірять, що з молодого гіганта будуть люди. Що це так, тому довід історія Паскалової.

Болгарин Паскалов увійшов у колектив із сім’єю, конем і всяким іншим реманентом. Був він бідняк і до власного невеличкого господарства дожився оце лише за радянської влади. Але жінка його у колектив не ввійшла й Ґарґантюа за свого сина не признала. Натомість вона постановила розплодити курей, багато курей, дуже силу курей. На дворі Паскалова, що поруч із двором колективу і відгороджений від нього тільки кам’яно-кізяковим валом у метр заввишки, почалася куряча любов. Півні любили курей, зраджували одних, закохувалися в інших, виборювали між собою право на любов і виголошували це право з кам’яно-кізякового валу в безмежні простори курячої громадськости.