Подорожі філософа під кепом

Раптом він засував руку під солому й витягав звідти повну жменю пшениці. „А це що?“ – запитував він тихим, убийчим голосом. Мов уражений громом куркуль застигав із шапкою в руці, а очунявши сам спішно розповідав у кого й де саме ще закопаний хліб. Підведена для помсти над тим, хто міг виказати, рука безсило падала перед чудом».

XLIX

«Тепер це все скидається на легенду. Але не думайте, що скінчилася клясова війна на селі. У селах Орловка і Андровка [85] ще й досі не зовсім небезпечна річ провадити хлібозаготівлю; куркульська агентура ще живе й плодить бандитів».

Сказавши це, товариш у шкуратянці узяв свій портфель з запасною сорочкою й парою шкарпеток, газету з загорненим у неї шматком хліба й подався на перон, бо вже підходив поїзд і нам треба було їхати. Отже, ми поїхали на Харків через Синельникове, і в вагоні нарешті знайшовся час докладно прочитати болгарські газети. Супутники мої з цікавістю й скепсисом роздивлялися болгарські газети. Усе вражало їх: і те, що газета «излази 12 пъти на месец», і льозунґ «пролетарии от всички страни, съединявайте се», і те, що нумер, чи примірник зветься «отделен брой», а це нагадувало їм цилюрника з голярні, і слова з постпозитивним родівником «борбата, черната, кулаците». Йор, сиріч твердий знак, здавався моїм супутникам за реакційний пам’ятник царщини, і взагалі вони висловлювали сумнів, для чого це все потрібно. Отже я вибрався на лаву, попрохав одну слухачку тримати переді мною наготові шклянку з водою, й виголосив таку промову:

«Ви слов’яни, – сказав я. – Не крийтеся, ви всі – слов’яни. Дехто з вас українці, й вони легше зрозуміють мене, бо свідомі двох мов слов’янських, української та російської. Інші спосеред вас росіяни, й до них, головним чином, буде моя промова.

Один сивий професор довго доводив мені, що українська мова то є попсований руський язик. Коли ви думаєте, що він був ідіот, чи кретин, то ви помиляєтесь, таких і досі ще є чимало. Піймав я його саме на польській мові. Він мусів признатися, що польська мова теж видається йому за попсований руський язик.

За середніх віків, коли ще наука обмірковувала переважно питання божественні, як от чи була матір божа дівчина, а чи була вона жінка, голяндці звичаєм казали, що німецька мова то є попсований голяндський язик. У свою чергу німці стверджували, що голяндська мова є зіпсований німецький язик. Усе це є з нашої теперішньої точки погляду Н. Н. – тобто національна неписьменність.

Наші національні республіки, наші національні райони це бойова школа комскладу для майбутніх соціяльних революцій. Ми послідовнішу ведемо національну політику, ніж будь-яка буржуазна держава.

Крім того, як я оце сказав, ви всі слов’яни. Вам дуже легко знати всі слов’янські мови. Вам дуже легко підійти до радянських болгар і брататися з ними. Зараз ми прочитаємо розділ з болгарської газети, а перед тим складемо болгарсько-український словник, щоб усе зрозуміти».

L

БОЛГАРСЬКО-УКРАЇНСЬКИЙ СЛОВНИК

Непрекъснати – непереривні.

Бе чут – був почутий.

Раздвижване – здвиг.

Всички – всі.

Не само – не лише.

За лишен път – зайвий раз, ще один раз.

Наред – поряд.

От бележим – одзначимо

Другари – товариші.

Стръмен – прикрий, важкий. Порівн. стрімкий.

Напредък – поступ.

Големи – великий, голінний. Згадай «Голем», роман Густава Мейрінка.

Нейното – її. По-російському, так би мовити, «ейный».

Трябва – треба.

Хлеб – хліб. У розмові болгари вимовляють не «хлеб», а «ляп».

Всеки опит – всяка спроба.

Първо – перше, перве. Саме тому ми не говоримо українською мовою «пірвий», чи «пірший», а говоримо «перший», «перший», що болгари мають тут «ъ».

Пълно – повне. Знову саме через те ми не говоримо «півне», хоч тут і закритий склад. Бо болгари мають «пильно», а не «полно».

Редове – ряди, лави.

Щурм – штурм. Читається по-болгарськи не шчурм, а штурм, як і в нас.

LI

БОРБАТА ЗА ХЛЕБ – БОРБА ЗА СОЦИАЛИЗМ

Ленин.

ЧЕРВЕНИТЕ ОБОЗИ НА 7 НОЕМВРИ ПОКАЗАХА, ЧЕ ХЛЕБ ИМА. ОТКРИТИТЕ КУЛАШКИ ЯМИ С 200-400 ПУДА ХЛЕБ КРАСНОРЕЧИВО ГОВОРЯТ, ЧЕ ХЛЕБОЗАГОТОВИТЕЛНИЯ ПЛАН Є НАПЪЛНО ИСПЪЛНИМ. НА ЩУРМ ЗА ХЛЕБ. ПРОТИВ КУЛАШКАТА АГЕНТУРА И ДВОЕЛИЧИЕТО В НАШИ РЕДОВЕ.

НИКАКВО ОТСЛАБВАНЕ

Нашия зов – непрекъснати червени обози да бъдат привета на трудящите се селяни в района – при настъпването на XIV година от Октомврийската Революция, от много селсовете бе чут.