Подорожі філософа під кепом

LII

Отже «здрав бъди» товаришу. На порядкові денному є ще інші питання. Про одне я ще маю сказати. Болгарин камінь по камневі возив з своєї ниви і складав загорожу навколо свого двору. Проїжджаючи повз кам’яну розколину в степу, він брав оберемок кураю і віз додому покласти перед ґанком, щоб гість міг витерти ноги. Коло входу в двір він спорудив стовпа зі столиком, щоб болгарка влітку винесла квіти жити на сонці.

І от навколо свого колгоспу колективний хазяїн уже складає й далі кам’яну загорожу, як складав навколо свого власного двору. Так само він збирає ретельно каміння з колективної ниви для того. Перед входом у колгосп «Комунар» є залізка й щоранку з’являється свіжий жмут – то колективний хазяїн любовно кладе курай, щоб колективний гість міг обтерти ноги.

Зараз зима й стовп із столом для квітів ще порожній. Якщо влітку болгарка винесе на двір колгоспу фікуси, аспарагуси й олеандри, якщо болгарин поставить ще цілий ряд стовпів у колгоспному дворі, то це значитиме, що колективна ідея не лише пішла в корінь і листя й плоди, а ще й розквітла радістю в серцях болгар.

Додаток [86]

Замкнутий у колі коней, копиць і колосся куркуль хотів би поділити владу між собою й богом. Видушивши з наймита сім потів і сім разів зґвалтувавши землю, він сидить на своїй купі золотого зерна і ладен радше жертвою спалити його богам, ніж віддати людям. Уночі він іде до сільського ворожбита й радиться з ним, де б сховати хліб так, щоб не знайшли його люди. Він закляв цей хліб, але одночасно начистив одріза й наготував ґнота для підпалу.

Було так, що в одному селі кілька душ із КНС знали, де куркуль сховав хліб, і все ж таки не можна було його взяти. Не можна було поставити під загрозу життя й хату вірних друзів радянської влади. А тим часом було добре відомо, в якім саме кутку куркульської клуні лежить над тисячу пудів хліба. Довго думав уповноважений. – Еврика! – сказав він нарешті і поїхав до міста.

З міста повернувся він із якоюсь довгою річчю, завинутою в дві газети. Сам-один із оцим апаратом з’явився він до куркулевої хати і розгорнув пакунок. З газет виблиснула довга нікельована труба – раніше це був циліндр автомобільної помпи, а може, й попсований телескоп. Приставивши трубу до правого ока, винахідець поволі пішов обходом по хаті, націляючи то в стіни, то в підлогу. Здивований і дещо збентежений дракон ходив за ним слідом, насмішкувато щулячи очі. Але магічна труба швидко вивела шукача з хати. На мить труба спинилася на старій груші, черкнула і по перелазу, обійняла зелені грядки городу і стала повагом повертатися до клуні. Насмішкуватий вираз загасав на драконовім обличчі. Але труба вперто й настирливо посувалася до клуні, обвела дах і солому і застигла, фіксуючи той самий куток, де була хлібна яма.

Після того варт було прийти в двір із трубою, як куркулі самі вели до ям, опасуючись, мабуть, щоб труба не викрила ще чогось, окрім хліба. Так дракони пали жертвою власних забобонів. Божественна й ворожбитська наука спасувала перед старою автомобільною помпою. Тінь техніки перемогла тисячолітню мужицьку магію.

Подорож у Даґестан [87]

І

Є люди, що, прийшовши з торбами й саквами на вокзал, розташувалися на лавах і, сидячи й куняючи, проти ночі уявляють собі, що вони, так сидівши, і доїдуть до соціялізму.

Є й такі, що посміхаються хитро і всезнаючи, і кажуть неголосно до сусідів: який уже там соціялізм, хто там був і чи є до нього маршрути без пересадок! Який уже там соціялізм, коли вчора яйця, а позавчора галоші!

Ці люди – мудреці. Вони не вірять книгам і вони не вірять плянам. Вони не вірять у математику і вони не вірять у техніку. Вони найпаче не вірять у творчі сили пролетаріяту, хоч деякі з них ще й досі намацують у кишені партквиток. Вони вірять переважно в те, що сказала кума, бо кума тільки вчора приїхала з Конграду [88] й привезла листа від тестя. Отже кума, очевидно, все знає про колективізацію і про соціялістичну реконструкцію. Бо потяги можуть спинитись, і залізні гіганти можуть стати, і пошта може не переслати листа, але кума не вмре. Коли навіть її всезнавча і всюдисуща душа з-посеред кофею і рушників і лямпад вознесеться на небо, то негайно появиться заступниця її, що колись була дівчина і любила весну, але помалу й непомітно перетворилася на куму.

Воістину всезнавча і всюдисуща ця кума. Напнувши на носа рогові окуляри і одягши в піджак своє трухле тіло, вона професором коливається на катедрі й натякає, що пляни і розрахунки і техніка це одне, а її, кумині, прогнози зовсім інше. Розпливчастим задом утиснувшись у штани зі складкою, кума інженером жениться з заводами і добре дбає, щоб хазяїн у Парижі не плакав, а ждав слушного часу. Кругло скулившися в жирну блощицю, кума чигає в щілинах пружинного матрацу і крізь шпари лізе навіть у ті квартири, куди без доповіді не входять.

Перевтомленому творянинові починає здаватися, що, поїхавши у Даґестан, де є вісімдесят три народи з вісімдесят трьома іменами, він свіжої набереться сили боротися з кумою.