Подорожі філософа під кепом

З великою серйозністю і деяким жалем Гай Сергійович Шайба споглядав бойовище. Йому не шкода була Кроня і йому не смішна була ефектна поза Кроневого тіла, але творчою хлоп’ячою душею він не полюбляв деструкції. Ненависть не ночувала ще ні одної ночі в його душі. Він стояв серйозний і замислений. Зненацька йому здалося, що Кронь ожив і знов бовванів перед ним, немов огидний допотопний рак, куди більший, куди дужчий, куди старіший, куди п’яніший Кронь. Гай Сергійович Шайба хотів звести руки, щоб ще раз подоліти Кроня, і не міг. Руки йому стягав добрий англійський ремінь. Перед ним стояв батько-Кронь, «нічний сторож», друг естетного інженера. Хлопці розлетілись, мов липове клиння в столярнім цеху, а Кронь-син уже звівся на ноги і націляв здоровенним шматком коксу в ціле око Гая Сергійовича Шайби. Кронь-батько обома руками тримав пояса навколо невеликого тіла Гая Сергійовича Шайби. Він зробив останнє одчайне зусилля щоб визволитись, і застиг. На лиці йому мимоволі помалу розливалася усмішка.

Його вразила колосальна, монструозна невідповідність між його силою й силами його ворогів. Це було, наче хтось пускав у хід весь ливарний цех, щоб одлити одного ґудзика для інженерових штанів, ґудзика, що загинув в естетичному екстазі. Це було, наче мартен загружали новими плугами, букерами, снопов’язалками сівалками для того, щоб одлити сталеву англійську шпильку замість того таки в естетному екстазі загиблого ґудзика. Гай Сергійович Шайба відчув, що кумеднішої ситуації він за недовгого свого життя ще не управився спостерігати.

Затулина на коксовій печі затулилась, і піч змокла і змовкла. Навпаки, рот Гая Сергійовича Шайби розтягся до самих вух – розкрився, як діяфрагма, і втопив Кронів, бензольний цех і ті що навколо стояли, ландшафти, в мужньому здоровому сміхові.

***

Ах, життя моє дороге,
Хто мені дав тебе, тепле і сильне!
Бігти берегом, бігти геть,
Бігти блискучою, вогкою рінню.

Занести руку з-за хмар,

Занести за небесну спину.
Розмах. В удар
Тіло, голову, душу вкинути.

Ах, життя моє, кругле як м’яч,

Пружне й палюче, як любов,
Падай. Злітайся. Смійся. Плач.
Цілуй дужче, знов і знов.

До кінця цілуй. До зубів.

До холодного цілуй поту.
Так ніхто тебе не любив,
Не пив слину з крепкого рота.

Ах, життя моє, кругле як м’яч,

Ти з яких зірвалось шківів?
Души мене. Кров’ю моєю пияч.
Так ніхто тебе не любив.

Коли інші комуністи одступили з Червоною армією, Гай Сергійович Шайба зостався в заводі – до скорого побачення.

Другого дня потяглися дорогою підводи. Бурі, сумні мужики везли закурених солдатів – навхрест кашкету в них була біла стрічка – це й були денікінці. Вони були стомлені, ввічливі й просили молока, за молоко вони не платили. З ними було багато офіцерів, офіцери були стомлені, злі і вимагали м’яса і за м’ясо вони не платили.

Третього ж дня виявилося, що всі вони куроцапи. Кожен солдат виходив з квартири діставати курку – і діставав. Вони ж були яйцехвати – кожен солдат увечері збивав собі ґоґель-моґель. Вони ж були вошопруди – кожен солдат увечері скидав штани й бив нужу.[106]

Гай Сергійович Шайба – до скорого побачення! – працював коло другої домни за каталя.[107] Він навалював повну козу руди – це було п’ятдесят два пуди – і котив козу до домни. Була станція – децимальна вага. Коза котилася по чавунних плитах. Подекуди Гай Сергійович Шайба вибирався на естокаду і допомагав викидати руду з вагонів. З естокади він оглядав денікінські панцерники і оцінював денікінські позиції. Він заранше складав плян повстання.

Після роботи Гай Сергійович Шайба приходив додому і скидав сорочку. Поки він на дворі мив своє залізне тіло з цинкового тазу, мати різала хліб. Гай Сергійович Шайба споліскував цинковий таз чистою водою і ніс у хату. Потім він обтирався, мати насипала йому в той самий таз кулешу і Гай Сергійович Шайба задумливо виїдав повний таз.

Потім він одягав чисту сорочку, штани з кльошем і підперізувався добрим ременем. Закурював цигарку і легкою елегантною ходою йшов до Тасі.

Як Гай Сергійович Шайба був найкращий хлопець, так Тася була найкраща дівчина. Вони були як передня пара в балеті, як дві найкращі книги в бібліотеці, як соняшний день і зоряна ніч.