Подорожі філософа під кепом

Розмаїтоколірні мільйони леґенд написано в книгах про кохання і всі ті леґенди в належний час і в нормальному порядку пережив Гай Сергійович Шайба. Він спинив свій погляд на весняних хмарах, і це не здавалось йому недоцільним марнуванням дорогоцінного часу. Він читав з Тасею Енгельса – і це здавалося йому пропагандою марксизму. Він показував Тасі, як він може котити дві кози одразу – і це вони розглядали, як фізичну вправу. Він ходив гуляти по третій поперечній вулиці і випадково стрівав Тасю, а після цього зовсім природно було, що вони йшли гуляти вдвох. Потім з математичною точністю було встановлено, що вони створені один для одного в цілому світі. Далі з’ясувалося, що хмари, Енгельс і кози стали нецікаві, і хмари, і кози, і Енгельс в колосальному розмірі знайшлися в їхніх тілах, а крім того в тих тілах одкрилися зовсім небувалі поняття, краєвиди, нові слова, філософські обрії, поперечні вулиці і фізкультурні вправи. І Тепер Гай Сергійович Шайба йшов дуже замислений. Після завтра мало бути повстання і він тепер ходив з Тасею, щоб не викликати на себе підозри. Він так замислився, що й не побачив по той бік елеґантного гусарського корнета в синьому доломані з жовтим шитвом і в червоних бриджах. Зате ж корнета побачила Тася і зовсім трошки, непомітно сама для себе, скосила очі потойбіч вулиці життя. Довівши Тасю до садка, Гай Сергійович Шайба спішно попрощав її – завтра вони не побачаться, хіба що позавтра ввечері – і хай іде додому. Гай Сергійович Шайба оглянувся навколо і зник у кущах жовтої акації. Зникнувши з очей, Гай Сергійович Шайба згадав, що не розповів їй, як часто вони бачитимуться за скільки днів, як вони житимуть просто вкупі. Це можна, звичайно, розповісти і потім, але слід розповідати одразу – така любов – не рушиться від вулканового вибуху, але завалюється від малої шпаринки.

О! вранці, коли Гай Сергійович Шайба, через усю ніч радившися з товаришами, ішов на роботу, він побачив: Тася балакала з якимось корнетом, і це був Кронь.

О! звичайно Гай Сергійович Шайба не міг мати заздрощів – Кронь не був того вартий. Він міг би, взявши по Кроневі в кожну руку, навчати ще десяток Кронів політичної економії, фізики, хемії й механіки. Йому довелося б довго стукати Кроневою головою об Кроневу голову, щоб забиті в ті голови основні підвалини наукового світорозуміння. Що ж до синього доломану і червоних штанів, то ця красива картина обтягла фізичні дані, на які жаль було дивитись Гаєві Сергійовичу Шайбі. Тася, можна за це ручитися, одною рукою управилась би задушити ці фізичні дані.

Гай Сергійович Шайба катав по чавунній піділозі руду і мало не всміхався, але не настав ще час всміхатися. Бо, коли Гай Сергійович Шайба повісив бляху на цвяшок, до нього підійшов старий Кронь, «нічний сторож», і покликав його в контору. В конторі було порожньо і товариші всі вже повиходили з заводу. Сутеніло і в контору ввійшов Кронь з чотирма солдатами. Сутеніло і корнет Кронь повів Гая Сергійовича під стіну повітродувки розстрілювати – завтра мало бути повстання – це з’ясував корнет Кронь за допомогою нічного сторожа, старого Кроня.

Коло першого кавпера Гай Сергійович Шайба, що йшов попереду всіх, обміркував, як можна втекти у лісі газоочисних труб і кавперів. Отже, він зігнувся – і в ту ж мить старий Кронь оперезав його поверх рук ременем. Солдатські руки підхопили ремінь і затягли його на спині Гая Сергійовича Шайби.

Як пахне газок. Як шерестить під ногами кокс. І раптом дикучий несамовитий свист запав й вуха, як ватою прочищаючи слух, лоскочучи тіло, зашиваючись під шкіру – випуск чавуна. Чавун! Чавун!

Гай Сергійович Шайба зрозумів, що він помре, як майстер ливарного цеху, старий майстер вагонник. Був голод і робітники одливали сковороди, чавунки, робили запалки і міняли на хліб. Але він, старий майстер, щодня ні на мить не спізнившися, приходив у цех, роздивлявся на чавунні цурупалки і командував коло вагранки.[108] Він був знаменитий майстер, це про нього зложилась леґенда з одливкою. Ще давно, перед війною, його звільнено з заводу за неблагонадійність. Цех став – одливка не виходила. Інженери, майстри директор заводу прийшли в цех і наглядали за формами, за температурою, за шихтою.[109] Одна відливка за другою провалювалась. Цех став – на завтра знову з уклонами й чемними словами покликано майстра.

Крізь дикучий несамовитий свист громадянської війни, через голод і холод старий майстер стояв над вагранкою. Кінець-кінцем жінка його не стерпіла і стала віддаватись солдатам за мірку картоплі. Але старий майстер не знав і не хотів знати про це. Щоранку він приходив у цех, роздивлявся цурпалки чавуну, бракував, визначав шихту і командував над вагранкою.

І от одного дня випало так, що в цеху ніхто не схотів робити. Він сам вибрав чавун, сам загрузив шихту і став угорі над вічком. Коли ж чавун був готовий, він кинувся вниз у вогненне молоко.