Подорожі філософа під кепом

Правда, я мушу признатися, що моя любов до культури малих націй Кавказу поки що суто абстрактна і платонічна. Я ще не управився вивчити тюркської мови, але будьте певні, що, приїхавши вдруге у Даґестан, я хоч трохи, а балакатиму по-тюркськи.

Бо тюркська мова є інтернаціональний язик вісімдесяти трьох націй Даґестану. У західній смузі гірного Даґестану живе п’ятнадцять народів, а саме: аварці, андійці, каратинці, авхахи, багулав, ідері, чемалал, хвашинці, дідоївці, кубачинці, гунзал, батліхці, чеченці, лаки і арчинці. Більшість цих народів не має нічого спільного між собою, хоч історичним своїм походженням, хоч і мовою. Часто-густо можна побачити два сусідні аули, що населенці їх один одного не розуміють. Один аул Арчи балакає своєю власною мовою, яка більше ніде у Даґестані не вживається.

У цій смузі мало не всі балакають хоч трохи аварською мовою.

На південь, схід від басейну Койсу,[138] живе вісім гірських племен: даргінці, кайтахці, кубачинці, табасаранці, агули, лезгіни, рутульці і цахурці. У передгір’ї на узбережжі і в північній частині Даґестану, від річки Кума і аж до річки Гюльгаречай живуть кумики, ногайці, тюрки, тати, гірські євреї, перси, чеченці, інгуші, туркмени, німці, росіяни й українці.

У передгір’ї і по всіх містах, по всіх більших аулах люди розуміють азербайджанський варіянт тюркської мови.

Коли ви можете одразу запам’ятати назви всіх тих народів і не вагаючись сказати, які частини Даґестану вони населяють, то для вас є ще надія. Багато з тих народів не має своєї азбуки, отже і не мають шкіл своєю мовою. Донедавна навіть велика і славна лезгінська нація не мала своїх книжок. Спеціяльно для лезгінів вигадано азбуку і написано граматику.

На Україні є багато людей, що над усе полюбляють граматику й правопис. Без перебільшення можна сказати, що, коли б у цих людей відібрати можливість сперечатися на граматичні і правописні теми, вони б зачахли й усохли, як зелене дерево на каменистій скелі Даґестану.

На біду для цих цікавих людей український правопис уже остаточно усталений і українська граматика, в загальних рисах вигадана тисячу літ тому (з явною метою зробити неприємність радторгслужбовцям), ніяких змін не потребує. Отже величезні запаси енергії зостаються невикористані і граматично-правописна снага марно гине в геніальних головах.

Подумайте тільки, яке грандіозне поле для вашої діяльности є в Даґестані. Правда, лезгіни вже зробили азбуку і надрукували кілька сот книжок, але ту азбуку можна ще переробити і дуже легко розпочати нескінченні суперечки про особливості й хиби лезгінського правопису.

А що вже в якому-небудь аулі Арчи, що мова його не трапляється більше ніде в світі, єсть де розгулятися! Які можна влаштувати диспути на тему про виїдене яйце! Скільки можна заснувати курсів арчизації, скільки грошей можна заробити шляхетним арчизаторам! Голова гуде і перо випадає з безсилих пальців.

На щастя, наших спеціялістів ще не закликано до Даґестану, і мужні, стримані, мовчазні, маленькі нації скромно й без галасу пристосовують до своїх потреб азбуки, читають книжки і помалу усувають мулл від шкільної справи. Отже, поспішайтеся. Ще скільки років і всі правописні й граматичні питання будуть остаточно упорядковані і усталені в Даґестані. Доведеться їхати в Бразілію і мати діло з какаду.

Як бачите, в Даґестані є дуже багато націй і ще більше мов. Коли поки що на всіх не вистачає азбук, то це діло, яке ще можна направити, але біда в тому, що на вісімдесят три народи Даґестану припадає дуже мало землі. Власне кажучи, землі тільки й є, що в передгір’ї і в Каспійськім узбережжі. Половина ж Даґестанської території – це не земля, а самий ландшафт: гори, провалля, скелі, гірські річки й інші речі, на які можна з приємністю дивитись, але на яких нічого не посієш. У гірних кантонах Даґестану на душу населення подекуди припадає від одної десятої до одної двадцять п’ятої гектара землі. Таж земля, що є на полонині і край моря, належить у більшій половині «европейцям», а в меншій тюркським племенам. Інші ж півсотні націй сидять на гірних шпилях, як легендарна сорока на колу.

Це не значить, що Даґестан мав зостатися бідною країною і надалі, як і тепер, користуватися нашою допомогою. Даґестанові є що обміняти. Там знайдено великі поклади нафти, земляне вугілля, залізну, мідну, ртутну, срібло-олив’яну руду, сірку, цементні мерґелі,[139] сурму, бісмут, нікель, манган, арсен, сірчаний колчедан, золото, лупець,[140] аспідний лупець, салітру, фосфорити, асфальт, алябастер, сіль камінну і глявберову сіль.