Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Поважне завдання покладено на Запорожців; вони наступають на схід від залізниці на фронті 30-32 верст і надійно прикривають 1-й корпус. В той же час вони обходоять охоплюючим рухом усі позиції червоних, улаштовані ними для захисту залізничних вузлів, і цим зручним маневром Запорожці значно полегшують фронтальний наступ 3-го корпусу. Червоні, під загрозою своєму запіллю, були вимушені швидко пиводити з бою панцерні потяги, цю головну свою вогневу силу на залізницях.

Запорожці добре зрозуміли своє завдання і гаразд його виконали.

Взагалі, наша чисельна і моральна перевага над ворогом на цих напрямках і відповідне керування військами добре відбилося на нашій операції.

Розділ XXVIII Східня армійська група (Наддніпрянська армія)

Стан Наддніпрянської армії. Сх. ч. 19.

Ситуація на відтинку Наддніпрянської армії склалася поважна. Ворог попередніми боями вже виявив 45-ту дивізію з доданими до неї частинами.

Але гро 14-ї большевицької армії. Ще не визначило своїх намірів. Треба було вживати відповідних заходів, щоби стримати навалу червоних, а склад Наддніпрянської армії – невеличкий кількісно, до того ж частини її ще й не скупчилися.

А обставини вимагали швидких і рішучих дій, щоб захистити правий фланг і тил центральдій групі.

Розглянемо докладніше цю справу.

На фронті змагалася лише 3-тя Залізна, переможна дивізія.^[57]

Повстанську групу Ю.Тютюнника (Київська дивізія) було розміщено в районі Ворошилівка-Тиврів. 9-та Залізнична дивізія, слабенька чисельно, зосередилася в Жмеринці. В цьому ж районі вже стала й 11-та Галицька бригада.

Справи з 2-ю дивізією (Січ) не було ще остаточно залагоджено. Нарешті було вирішено не розформовувати її, а призначити їй нового начальника, полковника Бондаренка. Але отаман Божко не здавав своїх позицій і погрожував «збройно оборонити свої права». Треба було ліквідувати цього напівбожевільного отамана. Це тертя прикро відбилося на боєздатності 2-ї дивізії.

Лишалася ще не досить витривала Волинська група, що перебувала в цей час в районі Війтівців.

Волинці не брали участи в боях уже біля 3-х тижнів. Новий командувач Волинської групи полк. Осмоловський працював над упорядкуванням її. Щоб реорганізувати цю групу і зміцнити її, за Начальника Штабу групи призначено Генштабу полковника Мішківського. Цей видатний старшина значно спричинився до відновлення її боєздатности.^[58]

Командармом Наддніпрянської призначено отамана В.Тютюнника, Начальником Штабу – от. Сінклера, 1-м генквартом – полк. Капустянського, другим – от. Янушевського.

Фактично персональний склад ШДА увійшов цілком до Штабу Наддніпрянської армії.

Командармові Наддніпрянської підлягали також усі повстанські відділи на терені України, і від нього одержували зарядження.

Як бачимо, лише одна дивізія була на бойовому фронті Наддніпрянської армії, решта частин допіру скупчувавалися.^[59]

Отже, сили Наддніпрянської армії були, порівнюючи, невеликі, ще до того й розпорошені, а завдання дуже важливі.

Заходи ШНА до зміцнення армії.

Командування Наддніпрянської армії брало під увагу ці обставини і хотіло підсилити свій склад. На нараді 10.VІІІ, що відбулася в Кам'янці під головуванням от. Петлюри, представники Наддніпрянської армії просили Шефа Штабу от. Юнакова і генерала Курмановича, щоб до Наддніпрянської армії було приділено щонайменше дві бригади галичан. ШГО не пристав на це. От. Сінклєр мав палку розмову з вищими чинниками Головного Отамана з приводу завдань, які покладено на Наддніпрянську армію. Він зазначав, що Наддніпрянська армія здужає боронити лише напрямки Вапнярка-Бірзула, Христинівка-Тальне, Христинівка-Умань, висунути ж будьяку частину далеко на північ на Володарку (за 15 верст на схід від Сквири) не можна, бо тоді 14-та большевицька армія зможе прорватися на Жмеринку або Козятин; ген. Курманович із цим не зовсім погодився. Одначе, Штаб Наддніпрянської армії лишився при своїй думці і перевів її в життя й тому тільки, як побачимо далі, допіру міг виконати своє завдання оборони головної операційної лінії на Київ.

ПЛЯНИ ШТАБУ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ АРМІЇ І РОЗПОРЯДЖЕННЯ

Командування вирішує висунути дві групи на важливіші напрямки Одеський і Христинівський – ці правдоподібні шляхи руху гро 14-ї большевицької армії; свої ж резерви зосередити в районі Жмеринки, щоб підтримати той із напрямків, де виявляться головні ворожі сили. Штаб теж мав на увазі, опанувавши Христинівку, висунути панцерні потяги й повстанські відділи по залізниці на північ на Шполу-Квіткове, щоб перетяти ворогові й цей шлях відвороту.

Наступ на Бірзулу мусів розпочати пполк. Удовиченко, на Христинівку-Умань от. Ю.Тютюнник (телеграма ч. 2173/К від 13.VІІІ).

Як бачимо, всю увагу звернуто лише на Одеський і Христинівський напрямки, на Володарку не відряджається жодної частини. Чисельна центральна група мала повну змогу прикрити своє праве крило власними засобами.

Вислід.