Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Хоч і 58-ма дивізія несла важкі втрати під тиском повстанської хвилі і рухомих відділів Махна, проте, вона і не, розпорошилася і, з'єднавшися з «охороною побережжя» – матроськими відділами, починає організовано пробиватися на північ, на Вознесенськ.

Вільні від большевиків простори заповнюють добровольчі частини і наші повстанці. 47-ма дивізія теж потрошку просувається на північ.

Евакуація Києва. Сх. ч. 20.

На Київщині, під ударами Украінських військ і Добрармії, совєтська влада починає евакуацію Києва. Вже 16.VІІІ. вирушили з Києва центральні установи. Та проте, евакуювати Київ було надто важко, бо повстанець Ангел перегородив залізницю Київ-Ніжин, та й на цьому шляху погрожувала Добрармія. Для совєтських військ лишав ся ще один вільний залізничний шлях, це – Киів-Коростень-Мозир, яким і рушила з Києва сила ешелонів. За допомогою панцерної фльоти (6 пароплавів) почато евакуацію майна на північ також Дніпром.

Отже, як бачимо, для большевиків набирають першорядного значення залізничні вузли: на півночі Коростень і Мозир, на півдні – Вапнярка-Христинівка, що запирали Жмеринку і Козятин.^[66]

Треба зазначити, що й на інших фронтах большевики несли поразку за поразкою (отжеж, і поляки успішно просувалися вперед на Рівне-Сарни).

Рейд Мамонтова.

Особливо схвилював большевиків відважний рейд козачого корпусу генерала Мамонтова, який прорвав большевицький фронт та вдарив на глибоке запілля. Мамонтов здобуває 5 серпня Тамбов, 10 – Козлов, 15 – Лебедянь, 18-го він повертається назад, бере Єлецьк, і 22-го на захід від Воронежу вже подає руку донцям і добровольцям.

Як бачимо, ситуація для совєтської Росії склалася загрозливо. Одначе, большевицьке командування не опускає рук.

Пляни червоних.

З Колчаківського фронту поволі підходять резерви. Червоні з Кавказу під Воронеж підтягають сильний кінний корпус Будьонного. За ближче завдання собі вони ставлять, після відвороту з України, зміцнити своє праве крило, базуючись на залізницю Могилів-Гомель-Коростень, і звідси ударити по лівому крилу Української армії назустріч своїй південній групі (14-й армії).

В той же час, скупчивши сильну групу в районі Воронежу, прорвати тут добровольчий фронт і загрожувати південній добровольчій армії в найбільше висунутому напрямкові Курськ-Орел.

Червоні також сподіваються, що Петлюра і Денікін ідуть разом доти, поки не зійдуться близько, а тоді вони, певно перегризуться; і тоді прийде черга й большевикам їх бити.^[67]

Розділ XXX бойові дії українських армій з 23 до 27.VІІІ. і стосунки з Добрармією

План ШГО. Сх. ч. 21.

Штаб Головного Отамана, оцінивши ситуацію, рішає:

1. Провадити центральною групою дальший наступ на Київ.

2. Полк. Вольфові ставиться завдання захопити Коростень кіннотою; зруйнувати шлях Коростень-Мозир і взагалі забезпечити ліве крило центральній групі.

3. Пересунути бригаду УСС у Жмеринку, на допомогу Наддніпрянській армії. НК ГА мусіла сюди ж перевести 14-ту Галицьку бригаду з Вінниці.

4. Вжити заходів, щоб уникнути ворожих акцій проти Денікіна і налагодити з ним бойову співпрацю.

ПОДІЇ НА ВАПНЯРСЬКОМУ НАПРЯМКУ з 23 до 27.VІІІ.

Обмін думками між от. Юнаковим і ШНА.

Сильний натиск большевицьких частин на Вапнярському напрямку і виявлення їхніх значних резерв у районі Бірзула-Вознесенськ могли спричинитися до прориву червоних на Жмеринку і захоплення ними бодай тимчасово цього узла. Ця обставина змішала б усі карти вищого командування і, зрозуміло, відбилася б негативно на нашому наступі на Київ.

Тому ШГО з великим занепокоєнням поглядає на Одеський напрямок, бо от. Юнаків і ген. Курманович не мають певної надії, що Наддніпрянська армія власними силами справиться з своїм завданням.

От. Юнаків обмінюється через апарат думками із Штабом Наддніпрянської армії і висловлює свої погляди й міркування. Він вважає за необхідне, щоб Наддніпрянська армія негайно перейшла в наступ проти Вапнярської групи. Волинську групу, на його погляд, найдоцільніше перевести на Христинівку і звідти вже діяти нею на ліве крило ворога. В маневрі мусить узяти участь також група Ю.Тютюнника. Безпосередній захист Жмеринки доручити Галицькій армії.

Штаб Наддніпрянської армії трохи спокійніше оцінює ситуацію: він теж мав на думці перейти в загальний наступ, але лише по скінченні скупчення свого маневреного резерву – Волинської групи. Волинців небажано перевозити на Христинівку, бо червоні лише за 18 верст від Вапнярки, де точаться уперті бої; а перевезення залізницею йде дуже мляво. Крім того, неможливо, поки не з'ясовано наших взаємовідносин із Добрармією, щоб Київська група звільнила напрямок Христинівка-Шпола (див. Додатки: телеграма ШНА і розмова полковника Капустянського з осавулом Грицевим ).

Директива від 23.VІІІ.