Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Большевики, на мою думку, не обрахували своїх сил на Проскурівському напрямку і ставили, порівнюючи, міцний опір проти далеко численнішого противника. Так само вважаю, що вони спізнилися відвести головні свої сили з Проскурова і Чорного Острова, що спричинилося до поразки 1-ї совєтської дивізії; як відомо, наша кіннота – Чорні Шлики – й панцерні потяги навздогнали їх біля с. Калинівки й завдали їм значної втрати. На цьому напрямку підходили три панцерники з 12 гарматами. Так само й під Чорним Островом СС завдали ворогові дошкульних втрат. Взагалі, бої під Проскуровом так знесилюють 1-шу сов. дивізію, що вона – в повному відвороті.

Можливо ще припустити, що червоним потрібний був час, щоб евакуювати Проскурів, і тому вони зважилися на нерівний, безвиглядний бій.

Для нас цей наступ дуже характерний, як перший приклад сцівпраці Наддніпрянських і Наддністрянських частин, порівнюючи значною кількістю плече-в-плече.^[41]

Розробляючи пляни офензиви, ШДА взяв під увагу як бойові вимоги, так і деякі моральні чинники, відповідно до політичного моменту.

Тому наш маневр розраховано так, щоб при наступі 2-й Галицький корпус зустрів найсприятливіші умови, цебто, незначний опір з боку ворога, і разом із тим його частини взяли безпосередню участь в атаці Проскурова.

Тому, як бачимо, головна бойова роля випала на Запопорожців; вони до 28-го ведуть найупертіші бої з гро ворожих сил по обидва боки шоси й залізниці Ярмолинці-Проскурів. 29-го, коли було зламано ворожий опір, атаку на саме місто Проскурів мусіли вже разом вести чотири Галицькі бригади й Запорожці. Також СС вели досить сильні бої з великим завзяттям; правда, ця група, розгорнула тільхи одну дивізію, друга йшла на пів переходу ззаду.

Цікаво зробити порівняння між акціями Наддніпрянців і Наддністрянців. Наші частини наступають швидко, розгортають широко свої сили й атакують ворога, охоплюючи його. Кіннота (Чорні Запорожці й кінний дивізіон СС) наполегливо переслідує ворога й деморалізує його; 2-й корпус просувається поволі, занадто турбується за своє відкрите крило. Для захисту Деражнянського напрямку скупчено всю групу полк. Бізанца – дві бригади, 27-го навіть три бригади. Правда, 2-му корпусові поставлено завдання – наступаючи на Проскурів, ужити заходів для забезпечення свого правого крила з боку Деражні. Але проти галичан було скупчено всього два – два і пів куреня й кілька гармат та дві сотні кінноти.

Побоюватися дуже за своє праве крило 2-му корпусові не було чого, бо майже всю 44 дивізію було сковано між Жмеринкою, а залiзничну дільницю Комарівці-Сербинці посідав Тютюнник. В Деражні лишався невеличкий ворожий відділ тільки з 200 бійців (багнетів).

Після захоплення Проскурова 2-й корпус, всупереч директиві, звертає більшу увагу на схід і видає спочатку розпорядження: обсадити р. Бужок на північ від Проскурова тільки однією бригадою, три бригади скупчити в районі Меджибіж-Деражня-Богданівці й одну – в резерві в Проскурові. Тільки після зауваження з боку ШДА висовується на призначений для них відтинок ще одну бригаду (тел. від 29.VІІ, ч. 001007). Вважаю, що штаб 2-го корпусу ще, не з'ясував собі важливости напрямку Проскурів-Староконстянтинів-Шепетівка, звідки можна було чекати різних несподіванок від червоних, на що вони були такі майстри (як побачимо потім, це й сталося). В цьому напрямку й відійшли головні сили ворога. Взагалі видно було, що Галицька армія ще не призвичаїлась до зовсім нової для неї рухливої большевицької війни і слушно починає свої акції обережно й оглядаючися.

Треба зазначити, що на 2-й Галицький корпус випадала важка доля почати марш на Проскурів без жодного відпочинку. З польського фронту – впрост на большевицький. В цей же час уже спокійно розташувалися в своїх районах 1-й і 3-й галицькі корпуси. Безумовно, ця обставина мусіла вплинути на рух перетомлених частин 2-го корпусу. Все ж участь 2-го корпусу в наступі спричинилася до наших успіхів, і вони (галичани) виконали поставлене їм завдання.

Моральне значення цієї братерської співпраці було велике. Тепла й урочиста зустріч місцевим населенням галицьких відділів у Проскурові, а також і в інших місцях, спричинилася до піднесення настрою серед вояків Галицької армії. Велика Україна охоплювала своїм впливом вразливу душу галицького вояка і потроху усувала болючі спогади.

Так само Галицька і Наддніпрянська армії почали знайомитися одна з одною на полі бою із спільним ворогом і битися плече-в-плече, та звикли цінити й поважати одна одну.

Бої під Проскуровом, Вапняркою та Жмеринкою стали відомі галицькому військові, і воно на власні очі побачило, що Наддніпрянська армія – хоробрий та добрий бойовий товариш.

Населення Великої України почало цінити слухняні та організовані галицькі частини. Вони не грабували, не гвалтували нарід, а радо допомагали йому, по змозі, навіть у домовій господарській праці. Це була не червона розбещена армія, а армія, що вміє дати собі раду в складних обставинах.