Читаем Повернення з зірок полностью

Ремер мав рацію. Суть відкриття неможливо було виразити нічим іншим, крім математики, я б сказав, карколомної математики. Його теоретичне узагальнення, дійсне «для всіх можливих світів», подав Емідь Мітке, син поштового службовця, геній-дивак, який зробив з теорією відносності те саме, що Ейнштейн зробив з теорією Ньютона. Це була довга, незвичайна і неправдоподібна історія, переплетення дрібного і великого, людської кумедності і людської величі, яка нарешті після сорока років закумулювалася у винаході «малих чорних скриньок».

Ці малі чорні скриньки повинна була мати кожна без винятку машина, кожен корабель — надводний, підводний чи літаючий; вони були гарантією, як жартома сказав Мітке на схилі свого життя, тимчасового порятунку; в момент небезпеки — падіння літака, зіткнення автомобілів чи поїздів (одним словом, під час катастрофи) — вони вивільнювали заряд «гравітаційного антиполя», яке, утворюючись і з’єднуючись з викликаною ударом (беручи ширше, раптовим гальмуванням, втратою швидкості) силою інерції, давало в результаті нуль. Цей математичний нуль давав себе відчути цілком реально: він абсорбував увесь удар, всю енергію катастрофи і рятував таким чином не тільки пасажирів машини, але також і тих, на кого в іншому випадку обрушилась би вся її сліпа маса.

«Чорні скриньки» були скрізь: навіть у підйомних кранах, у ліфтах, у поясах парашутистів, на океанських кораблях і в моторолерах. Простота їхньої конструкції вражала, як і складність теорії, що їх породила.

Перші промені ранкового сонця зазирнули в мою кімнату, коли, страшенно втомлений, я впав на ліжко, гордий тим, що збагнув другу після бетризації найбільшу подію, яка сталася на Землі за час моєї відсутності.

Мене збудив робот, що приніс до кімнати сніданок. Було близько першої години дня. Сідаючи на ліжко, я перш за все глянув, чи під рукою праця Старка «Проблематика зоряних польотів», яку я відклав минулої ночі.

— Ви повинні вечеряти, — сказав мені з докором робот, — бо так можна підірвати свої сили. І читання до світанку теж протипоказане. Лікарі не рекомендують цього робити. Ви про це знаєте?

— Знаю. А звідки ти знаєш?

— Це мій обов’язок.

Він подав мені тацю.

— Постараюсь виправитися, — сказав я.

— Я сподіваюсь, ви не сприйняли доброзичливість як настирливість, — відповів робот.

— Анітрохи, — промовив я. Помішуючи каву, відчуваючи під ложечкою грудки цукру, я дивувався, хоч зовні був спокійний, що я вже справді на Землі, що повернувся, дивувався не тільки тому, що згадав, як читав цілу піч, і враження від прочитаного ще відстоювалось у моїй голові, але й просто тому, що сиджу на ліжку, що б’ється моє серце — що я живу. І мені захотілося чимось відзначити це відкриття, але, як і можна було сподіватися, нічого путнього я не придумав.

— Послухай-но, — звернувся я до робота, — я маю до тебе прохання.

— До послуг.

— Маєш хвилинку часу? Заграй мені ту мелодію, що вчора. Добре?

— Охоче, — відповів він, і під веселі звуки музичної шкатулки я швидко випив каву. Коли робот вийшов, я переодягся й побіг до басейну. Не знаю, чому я так поспішав. Щось мене ніби підганяло, я наче відчував, то кожної миті хтось може відібрати у мене цей спокій як незаслужений. Проскочивши сад, я кількома стрибками злетів на трамплін, відштовхнувся від дошки і в цю мить побачив двох людей, що вийшли з-за будинку. Звичайно, я не встиг їх розглянути. Зробив сальто, не найкраще, і пірнув. Розплющив очі. Зелена вода; тіні хвиль витанцьовували на сонячному дні. Поплив під водою в напрямку сходів, а коли виринув, у саду вже нікого не було. Але мої натреновані очі зафіксували під час стрибка — догори ногами, в якусь долю секунди — чоловіка і жінку. Певно, то були мої сусіди. Мені хотілося ще раз переплисти басейн, але Старк переміг.

Вступ до книги, в якому польоти до зірок трактувалися як помилка астронавтської молодості, так розлютив мене, що я вже вирішив був закинути книжку і не повертатись до неї. Але пересилив себе. Пішов нагору, переодягся. Коли сходив униз, побачив на столі в холі вазу з блідо-рожевими фруктами, які трохи нагадували груші. Набрав їх повні кишені, розшукав затишну, оточену з трьох боків живоплотом місцинку, виліз на стару яблуню, вибрав зручну розвилку й заглибився у вивчення цієї «похоронної» над справою всього мого життя.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Год Дракона
Год Дракона

«Год Дракона» Вадима Давыдова – интригующий сплав политического памфлета с элементами фантастики и детектива, и любовного романа, не оставляющий никого равнодушным. Гневные инвективы героев и автора способны вызвать нешуточные споры и спровоцировать все мыслимые обвинения, кроме одного – обвинения в неискренности. Очередная «альтернатива»? Нет, не только! Обнаженный нерв повествования, страстные диалоги и стремительно разворачивающаяся развязка со счастливым – или почти счастливым – финалом не дадут скучать, заставят ненавидеть – и любить. Да-да, вы не ослышались. «Год Дракона» – книга о Любви. А Любовь, если она настоящая, всегда похожа на Сказку.

Андрей Грязнов , Вадим Давыдов , Валентина Михайловна Пахомова , Ли Леви , Мария Нил , Юлия Радошкевич

Фантастика / Детективы / Проза / Современная русская и зарубежная проза / Научная Фантастика / Современная проза
Первые шаги
Первые шаги

После ядерной войны человечество было отброшено в темные века. Не желая возвращаться к былым опасностям, на просторах гиблого мира строит свой мир. Сталкиваясь с множество трудностей на своем пути (желающих вернуть былое могущество и технологии, орды мутантов) люди входят в золотой век. Но все это рушится когда наш мир сливается с другим. В него приходят иномерцы (расы населявшие другой мир). И снова бедствия окутывает человеческий род. Цепи рабства сковывает их. Действия книги происходят в средневековые времена. После великого сражения когда люди с помощью верных союзников (не все пришедшие из вне оказались врагами) сбрасывают рабские кандалы и вновь встают на ноги. Образовывая государства. Обе стороны поделившиеся на два союза уходят с тропы войны зализывая раны. Но мирное время не может продолжаться вечно. Повествования рассказывает о детях попавших в рабство, в момент когда кровопролитные стычки начинают возрождать былое противостояние. Бегство из плена, становление обоями ногами на земле. Взросление. И преследование одной единственной цели. Добиться мира. Опрокинуть врага и заставить исчезнуть страх перед ненавистными разорителями из каждого разума.

Александр Михайлович Буряк , Алексей Игоревич Рокин , Вельвич Максим , Денис Русс , Сергей Александрович Иномеров , Татьяна Кирилловна Назарова

Фантастика / Советская классическая проза / Научная Фантастика / Попаданцы / Постапокалипсис / Славянское фэнтези / Фэнтези