Повна темрява. Без зірок

Йому знадобилося хвилин п’ять, щоб відсміятися, змусивши зграю ворон перелякано знятися з устерігаючої кукурудзу від корів огорожі, але врешті-решт він себе опанував. Закінчили ми нашу роботу вже після того, як сіло сонце, коли вже вилетіли з горища корівника на полювання перед сходом місяця сови і, перегукуючись, почали змагатися між собою. Камені поверх зниклого колодязя уґрунтували щільно, один до одного, і я не вірив, щоб якимсь пацюкам вдалося знову проритися звідти на поверхню. Ми не переймалися тим, щоб покласти зверху розвалену ляду; в тім не було потреби. Схоже було, що Генрі знову повернувся майже до свого нормального стану, і я сподівався, що ми обидва міцно спатимемо вночі.

— Як ти щодо ковбаси з бобами й кукурудзяним хлібом? — запитав я в нього.

— А можна я заведу генератор і послухаю «Катання на сінному возі»[26] по радіо?

— Йо, сер, звісно, що можна.

Він відповів мені тією своєю колишньою, доброю усмішкою.

— Дякую, татуню.

Я наготував стільки, що вистачило б наїстися чотирьом наймитам, і ми ум’яли все.

* * * * *

За дві години після вечері, коли я, глибоко вгрузнувши в крісло сидів у вітальні й куняв над романом «Сілас Марнер»[27], зі своєї кімнати, одягнений тільки у літні кальсони, з’явився Генрі. Він подивився на мене серйозно і сором’язливо повідомив:

— Мама завжди наполягала, щоб я промовляв молитву, ти про це знав?

— Справді? Досі? Ні, я не знав.

— Так. Навіть після того, як вона вже не дивилася на мене, перш ніж я одягну штани, бо казала, що я вже доволі дорослий і це було б неправильно. Але я не можу молитися зараз та й коли-небудь знову не зможу. Гадаю, якщо я стану навколішки, Бог уразить мене на смерть.

— Якщо Він десь існує, — сказав я.

— Я сподіваюся, що ні. Без Нього самотньо, але я сподіваюся, що Його нема. Мабуть, усі вбивці сподіваються, що Його не існує. Бо якщо нема Раю, тоді й Пекла нема.

— Синку, це я її вбив.

— Ні... ми зробили це разом.

Неправда — він був усього лише дитиною, а я його підбурив, до цього втягнув, — але це було правдою для нього і, я гадав, так воно і залишиться назавжди.

— Однак ти не мусиш непокоїтися про мене, татуню. Я знаю, ти гадаєш, що я можу проговоритися, скажімо, Шеннон. Або почуття вини змусить мене піти просто у Гемінгфорд і все розповісти Шерифу.

Певна річ, такі думки зринали мені в голові.

Генрі похитав головою, повільно, категорично.

— Цей Шериф, ти помітив, як він тут до всього придивлявся? Ти бачив його очі?.

— Так.

— Він постарався б усадовити нас обох на ‘лектричний стілець, ось що я думаю, і наплювати йому, що п’ятнадцять мені виповниться тільки у серпні. Він і сам був би присутній, аби тільки бачити отими своїми доскіпливими очима, як нас там прив’язуватимуть і...

— Перестань, Генку, досить вже.

Ні, ще не було досить, принаймні йому.

— ...ввімкнуть струм. Я ніколи не дозволю, щоб таке трапилося, якщо зможу цьому запобігти. Ті його очі ніколи не мусять стати останнім, що я побачу в житті. — Він замислився над словами, які сам щойно промовив. — Тобто я хотів сказати, що ніколи не стануть. Ніколи.

— Іди спати, Генрі.

— Я Генк.

— Генку, лягай спати. Я тебе люблю.

Він усміхнувся.

— Я знаю, хоча й не заслуговую на це.

Він поплівся до себе і зник раніше, ніж я встиг щось йому відповісти.

Отже, до ліжка, як любить казати містер Пепіс[28]. Ми спали, поки полювали сови, а Арлетт сиділа у своїй глибокій темряві зсунутою набік ударом копита нижньою половиною обличчя. Наступного дня знову зійшло сонце, день був гарним для кукурудзи, і ми займались своєю звичайною роботою.

Коли я повернувся до хати, запарений і втомлений, щоби приготувати нам поїсти, на ґанку стояв накритий горщик.

З-під нього тріпотів край записки. У ній мовилося:

«Вілфе... Нам так жаль, що у вас неприємності, але ми допоможемо всім чим ми в змозі допомогти. Гарлен каже, щоб цього літа ти не периживав про сплату за комбаїн. Будь ласка, якщо озветься твоя дружина, дай нам знати. Саллі Коттері.

Р.S. Якщо Генрі завітає побачитися з Шен, я потім пришлю з ним чорничний пиріг».

Я ткнув записку собі до нагрудної кишені комбінезона й усміхнувся. Почалося наше життя після Арлетт.

* * * * *