Повна темрява. Без зірок

У Бенгорі, де я живу, жвава автомагістраль, що проходить повз аеропорт, називається подовженням Хаммонд-стрит. Щодня я проходжу по три-чотири милі, і якщо перебуваю в місті, то зазвичай гуляю вздовж цієї дороги. Десь на середині того подовження до сітчастого паркану аеропорту тулиться гравійний майданчик, на якому з року в рік ставлять свої ятки придорожні торговці. Серед них моїм улюбленцем є той, котрого місцеві називають Гольф-м’ячиком, він завжди з’являється там навесні. Гольф-м’ячик, коли тільки починає теплішати, ходить на Бенгорські муніципальні гольфові траси і виколупує зі снігу сотні покинутих і забутих там м’ячиків. Дуже попсовані він викидає, а решту виставляє на продаж на крихітному майданчику при Подовженні (і під лобовим склом його машини лежать викладені м’ячики для гольфу — гарна деталь). Отак одного дня, коли я за ним спостерігав, мені й спала на думку ідея «Справедливого подовження». Звісно, я переніс її до Деррі, рідного міста покійного, недоброї пам’яті клоуна Пеннівайза[327], бо Деррі — це той самий Бенгор, лише замаскований під іншою назвою.

Остання історія з цієї книги народилася в мене після прочитання статті про Денніса Рейдера, відомого вбивцю ЗТВ (зв’язування, тортури, вбивство), котрий приблизно за шістнадцять років встиг забрати життя десяти людей — переважно жінок, хоча серед його жертв було також двоє дітей. У багатьох випадках він надсилав до поліції якісь окремі документи своїх жертв. Пола Рейдер була тридцять чотири роки заміжньою за цим монстром, і багато хто в районі міста Вічита[328], де Рейдер коїв свої злочини, відмовлялися вірити, що вона могла з ним жити й не знати, чим він займається. Я повірив — я чесно вірю, — і написав цю повість, щоб з’ясувати, що могло трапитись у випадку, коли б дружина раптом дізналася про таке жахливе хобі свого чоловіка. А ще я написав цю історію, аби дослідити ту ідею, що нікого неможливо пізнати цілком, навіть людину, котру ми найбільше любимо.

Гаразд, я гадаю, ми вже достатньо довго набулися тут, у цьому мороці. Там, нагорі, зовсім інший світ. Давай свою руку, Постійний Читачу, я з дорогою душею виведу тебе назад, туди, де світить сонце. Я радо туди йду, бо вірю, що більшість людей по своїй суті добрі. Про себе я це точно знаю.

Це я в тобі не цілком певен.

Бенгор, Мейн

23 грудня 2009 року