Повна темрява. Без зірок

Проводжаючи його до дверей, Дарсі раптом зрозуміла, що почувається зараз по правильний бік дзеркала — уперше відтоді, як перечепилася в гаражі об картонну коробку. Приємно було усвідомлювати, що його ледь не зловили. Що він не був аж таким кмітливим, яким сам себе вважав.

— Дякую вам за візит, — промовила вона, дивлячись, як він поправляє, щоб сидів рівніше, в себе на голові капелюх. Вона відчинила двері, впускаючи до хати подих морозного повітря, їй воно не завадить. Приємно відчувати його шкірою. — Я побачу вас знову?

— Аж ніяк. Я звільняюся на наступному тижні. Повна пенсія. Збираюся до Флориди. Довго я там теж не пробуду, якщо вірити моєму лікареві.

— Мені жаль таке чути про...

Раптом він ухопив її й притягнув до себе. Руки в нього були худенькі, але жилаві й дивовижно сильні. Дарсі здивувалася, проте без переляку. Криси його гомбурзького капелюха стукнули їй у тім’я, коли він прошепотів їй на вухо:

— Ви правильно все зробили.

І поцілував її в щоку.

— 20 —

Він повільно, обережно віддалявся по доріжці, оминаючи льодові наморозки. Старечою ходою. «Йому варто було б мати костур», — подумала Дарсі. Він обходив передок своєї машини, все ще видивляючись крижані плями в себе під ногами, коли вона погукала його на ім’я. Він обернувся, звівши кущасті брови.

— У дитинстві у мого чоловіка був друг, котрий загинув під машиною.

— Правда? — слово вирвалося разом із віддихом зимоної білості.

— Так, — кивнула Дарсі. — Ви могли б пошукати, що там трапилося. Подія трагічна, хоча той хлопець і не був надто приємною особистістю, судячи зі слів мого чоловіка.

— Правда?

— Так. Він був з тих хлопців, котрі плекають небезпечні фантазії. Його ім’я було Браян Делаганті, але коли вони були дітьми, Боб називав його БД.

Рамзі постояв біля своєї машини кілька секунд, обмірковуючи почуте. А потім кивнув.

— Це вельми цікаво. Можливо, я пошукаю інформацію про цю історію в себе в комп’ютері. А може, й ні; то було так давно. Дякую вам за каву.

— Я вам дякую дуже за бесіду.

Вона дивилася йому вслід, як він поїхав вулицею (кермував він з упевненістю набагато молодшого чоловіка, як зауважила вона — ймовірно тому, що очі мав ще гострі), а потім повернулася в дім. Почувалася молодшою, легшою. Підійшла до дзеркала у передпокої. Не побачила в ньому нічого, окрім власного відображення, і це було добре.

Післямова

Історії в цій книзі брутальні. Можливо, вам місцями їх важко було читати. Якщо так, будьте певні, що й мені, відповідно, також місцями було важко їх писати. Коли люди питаються в мене про мою роботу, я давно виробив собі звичку ухилятися від теми за допомогою жартів та особистих гумористичних оповідок (котрим ви не мусите цілком довіряти; ніколи не вірте нічому з того, що автори художніх творів розповідають про себе). Це теж різновид ухиляння, лише трохи дипломатичніший за той спосіб, у який мої предки янкі мали звичку відповідати на такі запитання: «Це не твого розуму справа, приятелю». Але поза анекдотами до всього, що роблю, я ставлюся дуже серйозно, і то починаючи з мого першого роману «Довга прогулянка», написаного, коли мені було вісімнадцять років.

Я мало терплю письменників, котрі не ставляться до своєї роботи серйозно, і зовсім не терплю тих, що вважають мистецтво оповідання історій цілком зношеним. Воно не зношене, і це не просто якась там літературна гра. Це один із органічних способів, якими ми намагаємося додати сенсу в наше життя, і часто в той жорстокий світ, котрий ми бачимо навкруг нас. Це той спосіб, яким ми відповідаємо на питання «як таке можливе?». Історії показують, що інколи — не завжди, але інколи — для дечого існують причини.

Від початку — ще навіть до того, як юнак, котрого я тепер майже не в силах осягнути розумом, почав у себе в кімнаті гуртожитку писати «Довгу прогулянку» — я мав відчуття, що найкраща література є одночасно заохочувальною й агресивною. Вона на тебе пре. Іноді вона кричить просто тобі в обличчя. Я не проти літературних творів, в котрих описуються надзвичайні люди в звичайних ситуаціях, але, як читач і як письменник, я набагато більше цікавлюся звичайними людьми в надзвичайних ситуаціях.