Правда про Росію

«Такі, здається мені, найміцніші докази висловлені проти моїх побоювань політичними оптимістами... Я ніяк не послабив аргументів моїх противників; вони закидають мені, що я перебільшую небезпеку. Але в дійсності мої думки поділяють інші особи, маючи важливі для цього підстави. Вони закидають оптимістам їхнє засліплення, закликаючи їх побачити лихо ще заки воно не стало неминучим. Я представив вам питання у двох обличчях — висловлюйтесь: ваш присуд матиме для мене велику вагу, проте я попереджаю вас, якщо ваше рішення буде проти мене, то наслідком цього я далі буду старатися боронити мої погляди якнайдовше та якнайміцніше, пробуючи підперти їх ліпшими доказами. Я бачу велетня зблизька та я не можу себе переконати, що цей витвір Провидіння має завданням лише зменшення варварства Азії: мені здається, що його головне призначення покарати новою інвазією здрібнілу цивілізацію Європи; вічна східня тиранія безнастанно загрожує нам і ми підляжемо їй, якщо наші роздори та наші несправедливості зроблять нас гідними такої кари».

Поза тим де Кюстін звертає увагу на надзвичайну уважність, з якою москалі стежать за чужинцями, всюди їх супроводжаючи й не даючи їм можливости незалежно від них знайомитися з країною. Тодішні звичаї москалів нагадують сучасні методи Москви з її відвічним шпигунством.

Де Кюстін меланхолійно скаржиться на цю заздрісну пильність, з якою уряд відрядив до його особи фельдєгера, з яким маркіз мусив нерозлучно подорожувати по країні. Зрештою, поза фельдєгером усюди на шляху Кюстіна у відповідній хвилині несподівано виростали інші агенти тодішнього «інтуриста»:

«Вам ні в чім не відмовляють, але вас усюди супроводять. Ввічливість стає тут засобом догляду...» (Л. 19-й).

«В Росії таємниця панує всюди; таємниці адміністративні, політичні, соціальні і дискретність корисні та не потрібні... Режим, жорстокість якого вимагає, щоб його підтримувати подібними засобами — є режимом глибинно порочним». (Л. 20-й).

Майже одразу по прибутті до Петербургу де Кюстін схопив механіку існування цієї столиці, де він бачив «лише вищих урядовців, які командують над нижчими урядовцями. (Л. 9-й).

Ці спостереження цілком подібні до Шевченкових. На загал, чим більше вчитуватися у зауваження Кюстіна про Росію, тим частіше пригадуються майже подібними словами висловлені думки Шевченка в «Кобзарі» та в «Щоденнику». Варто навести без скорочення довше визначення Росії, складене ще в перших днях побуту маркіза на березі Неви:

«Цей народ-автоматів нагадує половину, партії шахів, одна людина веде всю гру, а незримим супротивником є людство. Тут рухаються та дихають лише за дозволом імператора; також усе є понуре й присилуване. Мовчання панує над життям та паралізує його. Офіцери, візники, кріпаки, придворні — усі слуги того самого пана сліпо підлягають одній думці, їм незнаній. Це архитвір дисципліни, але видовище цього «досконалого» порядку мене зовсім не задовольняє, бо така впорядкованість здобувається через цілковите знищення незалежності. Мені здається, що тінь смерти ширяє над цією частиною земної кулі. (Значно пізніше А. Блок у поемі «Возмєздіє» писав про Росію кінця XIX ст. майже те саме, — «В те годи давніє, глухі є... Победоносцев над Россіей простьор совіниє крила»...)

«Серед цього народу, позбавленого вільної години на волі, ви бачите лише тіла без душі й ви здригаєтеся при думці, що на таку кількість рук і ніг припадає лише одна голова». (Л. 9-й).

Як бачимо, маркізові спостереження з 1839 року зовсім не втратили своєї вартости й для Москви року 1958. Тому аж ніяк не доводиться дивуватися, що американський посол у Москві Бедел Сміс, як сам він недавно в цьому признався, часто замість того, щоб складати власний дипломатичний звіт з Москви до Вашингтону, переписував цілі сторінки з твору де Кюстіна, лише підписуючи їх сучасною датою. Ця глибина й влучність спостережень та думок Кюстіна, який розкрив істоту Росії, є рівнож причиною — безнастанного крику ненависти та розпачу сучасної московської ура-патріотичної преси (Лазаревський, Солоневич, Шіряєв-Алімов, Кремньов, Тімашев та інші). Для москалів ворогом число перше є, власне, ніхто інший, як давно померлий маркіз Астольф де Кюстін...

Дуже багато надзвичайних по влучности спостережень висловив у своїй книзі де Кюстін також на адресу московської церкви. Обмежимось лише кількома:

«Коли церква відмовляється від свободи, вона втрачає моральну доброчинність, як рабиня, вона породжує рабство». (Л. 23-й).

«Політична віра тут міцніша, як віра, релігійна єдність московської церкви є лише зовнішня; секти, примушені до мовчанки, зручно вирахованої пануючою церквою, риють собі дорогу під землю». (Л. 22-й).

Дуже вірне окреслення характеру московської влади подає Кюстін: «Російська влада — це таборова дисципліна, підкорена державному ладові, це стан облоги, який став нормальним станом суспільносте». (Л. 9-й). А от нижче короткі рядки, які могли б стати написом на цьому творі:

«В Росії деспотизм є на троні, але тиранія є всюди». (Лист 23-й).

VII МОСКВА