Правда про Росію

ОПИНИВШИСЬ У РОСІЇ, ДЕ КЮСТІН ПОЧАВ ДУЖЕ ЧОРНО ДИВИТИСЯ НА МАЙБУТНЄ ЄВРОПИ:

«Після Петровсько-Розумовського розчарування все більше зростало, так що при вїзді до Москви ви, нарешті, не вірите тому, що помічали здалека: приснилося, а по пробудженні ви опинилися в найпрозаїчнішім та найнуднішім місті у світі, у великім місті без жодної будови, що була б гідна розумного захоплення. Перед цією тяжкою та незграбною копією Європи ви питаєте себе, куди поділася Азія, що на мить постала перед вами. Без здібности до будування, без хисту до різьбарства можна накопичувати каміння, творити величезні розмірами будівлі, але не можна створити чогось гармонійного, тобто великого через свої співвідношення. Щасливий привілей мистецтва!.. Архитвори переживають самих себе, вони існують у пам’яті людській довгі віки по тім, як час їх зруйнував; вони приязні через натхнення, яке проявляється в їх найостанніших дрібницях. Вони вічні, як думка, що їх створила, в той час, як неформальні маси з певною тривкістю, яка їм надана, будуть забуті навіть ще заки їх подолає час. Мистецтво, коли воно досягає досконалосте, вдихує в камінь душу, — це таїнство. От чого вчить нас Греція, де кожний кусник різьби спричиняється до більшого враження від загального плану кожної будови. В будівництві, як і в інших мистецтвах, — Це досконалість найменших дрібниць та їхні відношення, мудро комбіновані з загальним планом, з яким народжується відчуття краси. В цілій Росії ніщо не витворює подібного враження».

Про ославлену московською пропагандою строкату, наче папуга, церкву Василя Блаженного де Кюстін висловлюється так:

«Звичайно, країна, де подібна будова зветься місцем Молитви, не є Європою — це Індія, Персія, Китай, а люди, що йдуть вклонятися Богові в цій коробці конфітур, не є християнами».

Про московський Кремль, хоч він і був збудований ломбардськими будівничими, які зробили з нього кепську копію міланського замку, де Кюстін із жахом пише: «Ці незчисленні будови висловлюють лише одну й ту саму ідею, яка панує тут надусім: війна підтримана жахом. Кремль — це безперечно витвір понадлюдської істоти, але істоти злотворної. Слава в рабстві — така є алегорія, зображена цим шайтанським спорудженням... Це місце побуту для постатей з Апокаліпси.

Даремно кожна вежа має свій окремий вигляд та призначення, бо всі вони мають те саме значеная: озброєний терор!

Мешкати в Кремлі — це не значить жити, а боронитися: пригноблення викликає повстання, повстання зумовляє обережність, обережність збільшує небезпеку, а з цієї довгої послідовности дій та протидій народжується потвора, деспотизм, що збудував собі дім у Москві, Кремль! От і все. Коли б повернулися на землю велетні передпотопового світу, щоб відвідати своїх слабих нащадків, вони могли б ще оселитися тут.

В архітектурі Кремля все має символічний сенс, вільний чи ні, але те що залишається реального, коли ви перемогли ваш перший переляк, щоб дістатися до глибини цих дикунських пишнот — це купа схованок, бундючно прозваних палатами та соборами. Москалі чинять мудро, вони не виходять із в’язниць.

Саме їхнє підсоння є спільником тиранії. Холод цієї країни не дозволяє будувати тут великих церков, де вірні замерзали б під час молитви; тут дух не зноситься в небо оздобами релігійної архітектури, під цією широтою людина може ставити Богові лише темні будиночки. Темні кремлівські собори з їх вузеньким склепінням та грубими мурами, нагадують льохи — це мальовані в’язниці, в той час, як палати — це позолочені темниці».

Далі де Кюстін зазначає, що душею Кремля є Іван IV-ий: «Це не він збудував цю фортецю, але він в ній народився, там умер і туди повертається, його дух залишається тут».

«План Кремля був започаткований і виконаний за його предка Івана III-го і людьми цього покрою; та я хочу послуговуватись цими величезними постатями, наче дзеркалом, щоб представити вам Кремль, якого я не можу змалювати звичайними засобами, бо тут мої слова не дорівнюють речам...

Якщо з улаштування будинку ми виводимо характер особи, яка в ньому живе, то чи не можемо ми шляхом подібного розумування уявити собі вигляд будівель після людей, для яких вони були збудовані? Наші пристрасті, наші звички, наш геній — настільки сильні, що залишають свій незаперечний слід на всьому, аж до самих основ наших осель.

Отже, коли існує спорудження, до якого можна прикласти цей спосіб уявлення, то це саме буде Кремль... Тут ми бачимо приявність Європи і Азії, а геній Візантії сполучує їх.

Як не крутити чи розглядати цю фортецю під оглядом чисто історичним, чи розглядати її під оглядом поетичним та мальовничим — вона все одно буде найбільш національною будівлею Росії, отже, і найцікавішою як для москалів, так і чужинців.

Я вам уже сказав, що Іван IV зовсім не будував Кремля і це святилище деспотизму було збудоване з каміння за Івана III 1485 року двома архітекторами італійцями, що звалися Марко та Піетро Антоніо, викликаними до Москви великим князем, який хотів відновитиі дерев’яні укріплення фортеці, давніше заснованої Димітріем Донським.