Правда про Росію

Ідолопоклонство перед самим собою, дотримане в усіх наслідках державного управління, — такий є кодекс справедливости царя, скріплений згодою цілої Московщини. Не зважаючи на свої злочини, Іван IV є в Москві вибранцем цілої нації. Деінде його вважали б за потвору, що її виригнуло пекло.

Втомлений брехати, він доводить цинізм тиранії до того, що перестає прикидатися добрим, легковажить собі цю останню обережність звичайних деспотів. Він показує себе відверто жорстоким, а щоб не червоніти за чесноти інших, він віддає останніх зі своїх безкорисних друзів на помсту своїх більш невибагливих улюбленців. Тоді між царем і його сателітами утворюється суперництво у злочинах, яке примушує здригатись, та (тут Бог об’являється ще раз у тій, майже, понадприродній історії) так само, як його моральне життя поділяється на дві доби, його тілесний вигляд зміняється передчасно: вродливий за ранніх молодощів, він стає гидким, коли стає злочинним.

Він втрачає досконалу дружину і одружується з такою ж кровожерною, як він сам. Ця також умирає. Він одружується ще раз на превелике згіршення грецької церкви, що не дозволяє третього шлюбу: так він одружується п’ять, шість, сім разів!!! Не знати докладної кількости його шлюбів. Він знеохочується, вбиває, забуває своїх жінок та всупереч байдужості, яку на показ проявляє до своїх колишніх жінок, він починає мститися за їхню смерть з дрібничковим завзяттям, що з кожним повдовінням царя поширює пострах на ціле царство. Одначе, здебільшого, ця смерть, що служила причиною до стількох страчень, була спричинена чи наказана самим царем, його жалоби є для нього нічим іншим, як причиною для пролиття крови та примушування других до плачу.

Він наказує всюди твердити, що побожна, прекрасна, нещасна цариця була отруєна його міністрами, дорадниками царя, або боярами, що хотіли її позбутися.

Чи ви не бачите, що він даремно намагається скинути маску, він бреше через звичку, якщо це не є конечністю, до такої міри брехня нерозлучна з тиранією. Це пожива душ, що підупадають, та урядів, основи яких зневажаються. Так само як правда є кормом дута, що відроджуються, та розумно впорядкованих суспільностей.

Наклепи Івана IV завжди наперед обгрунтовані, кожний, кого влупила отрута його слова — вмре; трупи накопичуються довкола нього. Але смерть це ще найменше зло, яким він наділює засуджених. Його поглиблена жорстокість відкрила способи змушувати їх прагнути останнього удару. Визнаючись на тортурах, він грає витонченими терпіннями своїх жертв, він продовжує ці терпіння з пекельною звинністю та в своїй жорстокій дбайливості насолоджується їхніми муками і боїться їхнього скону в такій самій мірі, як вони його прагнуть. Смерть — це єдине благо, яке він дарує своїм підданим.

Проте слід вам описати раз назавжди деякі з нових способів жорстокостей, що він їх винайшов супроти, так званих, злочинців, яких він хоче скарати (Карамзін, звідки я це беру наводить джерела). Він їх наказує варити по частинах, у той час, як обливають крижаною водою решту тіла, він примушує здирати з них шкіру в його приявности. Потім, він велить колоти зубцями їхнє оголене та трепетливе м’ясо, а в той час його очі пасуться в їхній крові, в їхніх здриганнях. Його вуха насолоджуються їхніми криками, інколи він їх добиває власноручно ударами кинджалу, але здебільшого, закидаючи собі цей акт ласки, як свою слабість, він заощаджує довго серце та голову, щоб зволікати з тортурами. Він наказує відрубувати члени тіла, але обережно, щоб не зачепити тулуба; потім він наказує кидати один по другім ці живі тулуби виголодженим та пожадливим звірам, які видирають кусні з цих жахливих недобитків.

Тремтливі тулуби старанно зберігають, щоб примусити їх якнайдовше бути при цих вправах царя, що суперничає в жорстокості з тиграми. Він перевтомить катів, забракне місця для поховань. Новгород Великий буде обраний, щоб служити прикладом для насичення гніву цієї потвори. Ціле населення міста оскаржено за зраду на користь Польщі, але воно винне найбільше через те, що довгий час було незалежне та славне. Його зачумлено навмисно безліччю довільних страчень, що відбуваються в його закривавлених мурах, води Волхова псуються під трупами, що залишилися непохованими довкола валів проклятого міста. А тому, що смерть через тортури не була досить знищуюча, то штучна пошесть суперничає з шибеницями, щоб масово десяткувати населення та наситити лютість батюшки. Батюшка — ласкаве слово чи скоріше титул, яке улесливі московити з сердечністю надають машинально своїм всемогутнім та улюбленим володарям, якими б вони в дійсності не були.