Правда про Росію

«Ця церква є мертва, однак, якщо судити на основі того, що діється в Польщі (тут маркіз має на увазі всі країни на захід від кордонів Польщі, з-перед 1772 року, отже не стільки саму Польщу, як Правобережну Україну та Білорусь. В іншому місці своєї книги — лист тридцять третій, від 23-го серпня 1839 року — маркіз називає такі країни Східної Європи, як Волинь, Україна, Росія, Польща), то вона може стати переслідувачем у той час, як ще не має ані досить великих чеснот, ані досить великих талантів, щоб здобувати розумом. Одним словом, російській церкві бракує того самого, що цілій країні: свободи, без якої зникає дух життя та гасне світло.

Далі у своєму «резюме подорожі» він присвячує кілька сторінок Чаадаеву та прикрій долі цього філософа, що стрінула його по видрукуваній, в перекладі на московську мову, на сторінках «Телескопа», в жовтні 1836 року — «Філософічного листа».

Ніколай Палкін проголосив Чаадаєва божевільним. Кюстін подає цю подію, як ілюстрацію небезпеки московсько-православного фанатизму.

Самого опису переслідувань Чаадаєва за його оригінальні та сміливі думки тут не перекладаємо. Вони вже досить широко відомі й без того.

А оце останні дві сторінки резюме де Кюстіна, Тут Росія порівнюється з Еспанією, країною, яку давніше Кюстін відвідав та змалював так

«Країна, яку я щойно відвідав, є понура та одноманітна в такій мірі, як та, яку я колись змалював, є блискуча та різноманітна. Зробити з того сумлінний образ, означає відмову від того, щоб подобатись. У Росії життя таке сумне, як в Андалузії воно радісне. Російський народ нудний, естонський — повний дотепности. В Естонії брак політичної свободи винагороджений особистою незалежністю, що, мабуть, не існує ніде інде в такій мірі, а її наслідки є вражаючі. Еспанець живе з Любови, москаль — з розрахунку; еспанець розповідає все, а якщо не має про що розповідати, то він вигадує; москаль скривається з усім, а коли не має що скривати, то відмовчується, щоб мати таємний вигляд, і навіть, якщо він мовчить без розрахунку, то робить це з призвичаєння. В Еспанії бояться розбійників, але там крадуть лише на широких шляхах; у Росії дороги є певні, але вас конче обкрадатимуть у приміщеннях. Еспанія повна спогадів та руїн, що походять з усіх віків; Росія постала вчора, її історія багата лише обіцянками. Еспанія настовбурчена горами, що змінюють краєвид з кожним кроком породожнього; Росія має один і той самий краєвид з одного кінця аж по другий кінець рівнини. Сонце освітлює Севіллю, воно животворить усе на півострові; туман покриває далечінь краєвидів Петербургу, що завжди імлисті, навіть у найкращий вечір влітку. Нарешті, обидві країни в усіх точках протилежні одна другій; це протилежність дня — ночі, вогню — льодові, півдня — півночі.

Треба пожити на цій самоті без відпочинку, у цій в’язниці без дозвілля, яку називають Росією, щоб відчути свободу якою користуються в інших країнах Європи, яку б форму уряду вони не засвоїли. В Росії свободи немає ні в чому, хіба що, кажуть мені, в одеській торгівлі. Ото ж імператор, завдяки своєму відчуттю, зовсім не любить духу незалежности, що панує в цьому місті, добробут якого створився завдяки розумові та правоті француза (Дюка Рішеліє, першого міністра за Людовика XVIII).

Коли ваш син буде незадоволений у Франції, стосуйте мою рецепту, — кажіть Йому: «їдь до Росії». Ця подорож корисна для кожного чужинця; кожний, хто таки добре побачить цю країну, буде задоволений життям всюди інде. Завжди добре знати, що існує на світі суспільність, у якій неможливе жодне щастя, бо згідно закону природи — людина не може бути щасливою без свободи.

Така згадка робить вас поблажливим, подорожній, повернувшись на своє попелище, може сказати про свою країну те, що один мудрець сказав про самого себе: «Коли я оцінюю себе, я дуже скромний, але я гордий, коли я порівнюю себе з іншими.»

Такими словами закінчує маркіз де Кюстін резюме подорожі.

Далі, в кінці його книги, чи властиво четвертого її тому, ідуть додатки: історія двох полонених французів з 1812 року в Росії, родовід брунсвікської князівської родини, до якої належав нещасливий Іван VI, що ціле життя був ув’язнений з раннього дитинства в самотній келії в Шліссельбурзі, звідки його в 1762-му році невдало намагався звільнити нащадок українського емігранта, поручник Мирович (див. історичний роман Дм. Ів. Мордовця — «Цар та поручник»). Нарешті, принаймні в п’ятім брюссельськім виданні, є ще один додаток — передрук французької брошури, яку написав урядовець московської амбасади в Парижі, Ксаверій Лабенський, поляк (чи може скорше спольщений українець) — католик, п. н. «Слово про твір п. Де Кюстіна п. н. «Росія в 1839 році».

XVI «МІСІЯ» МОСКВИ: ЗАГАРБАТИ ЦІЛИЙ СВІТ