Правда про Росію

Ось Бальзак покликаний мене спростувати. Це є початок війни, але я не хочу її провадити. Моїм наміром було піднести перший крик. Другі прийдуть згодом, щоб провадити напад дальше. З мене досить, що я їх остеріг».

У листі до Ензе від 20 січня 1844 року з Парижу Кюстін м. ін. пише: «Я боявся друкувати перше видання, щоб книга не впала, як камінь у воду. Я побоювався звичного мовчання людей, що на них я нападав і тепер їхній незручний гнів переступає всі мої сподівання...»

Так само в листі з Парижу 24 лютого 1844 року він пише: «Моє друге видання, завдяки спростуванням москалів, було розхоплене неначе чудом». Поруч з цим він відмічає знову діяльність російського посольства в Парижі, яке мало великий вплив на тодішні паризькі часописи, чи щонайменше на більшість з них. Так само, як це твориться й тепер. З цієї нагоди Кюстін пише кілька рядків про всюдисущість московських пазурів: «Що за потужність та яка політика! Коли царі засядуть у Візантії й удаватимуть, що хочуть трактувати з Римом, світ скаже, що я казав правду, кидаючи першим крик на сполох! Між іншими невигодами волі друку є те, що країни, в яких вона панує, без контролю стають ареною, де гроші ворожих держав нацьковують газети, що стають відкритими трибунами для баламутів, які діють в інтересах чужини. Між зловживанням, свободою і деспотизмом, що станеться з Європою?»

«Слід шкодувати, що листів Фарнгаґена до Кюстіна майже зовсім немає» — пише Людмила Ассінґ, видавець листів Кюстіна до Фарнгаґена та племінниця останнього. (Lettres du Marquis Ade Custine a Vambagen d’Ense et Rubel Vambagen d’Ense. Bruxelles. 1870 p.VI.) Але з листів Кюстіна видно, що його німецький приятель не погоджувався з його поглядами на Росію й частіше писав про це Кюстінові. Зрештою, цей приятель сам у Росії ніколи не був і знав про неї лише зі «своїх студій».

XVIII «ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СКАНДАЛ»

В КІНЦІ СВОГО «РЕЗЮМЕ З ПОДОРОЖІ» КЮСТІН ДОСИТЬ ДОКЛАДНО РОЗПОВІДАЄ ПРО СВОЮ ЗУСТРІЧ З ЧААДАЄВИМ, НЕ НАЗИВАЮЧИ ЙОГО, ЗРОЗУМІЛА РІЧ, ПО ІМЕНІ.

Швейцарський вчений Шелтінґ вважає, що: «Так Кюстін не лише виніс на форум Європи самий випадок з Чаадаєвим, як приклад пануючої в Росії неволі для сумління і думання, але також виклав перед широкою громадськістю Західної Європи та поставив там до обговорення історичні та релігійно-філософічні думки Чаадаева про духовно-культурну відмінність Росії від Західної Європи. Він цим зробив саме те, чого завжди бажав собі Чаадаев».

Таким чином, завдяки книзі Кюстіна «всеросійський скандал », що стався в жовтні 1836 року у висліді надрукування московського перекладу «Філософічного листа» Чаадаева в журналі «Телескоп» Надєждіна — розрісся у скандал всеєвропейський...

Французький католицький дослідник Шарль Кене перший звернув увагу на те, що філософія історії Чаадаева, зокрема у сфері протиставлення Росії — Європі, так би мовити, у вигляді книги Кюстіна «Росія в 1839 році», що видана в Парижі 1843 року, появилась тоді втретє. Перший раз Чаадаев виклав свої погляди у формі рукописного листа французькою мовою 1829 року, вдруге — перший філософічний лист появився в жовтні 1836 року у перекладі на московську мову в журналі «Телескоп» у Москві. Але цим разом дістала вона загальноєвропейський відгук. (Шелтінґ, ст. 64.)

Після появи книги Кюстіна негайно зреагував тогочасний петербурзький уряд, для якого, за висловом Шелтінґа: «Аж ніяк не було байдуже те, що думає закордон про нього та керовану ним країну. Зокрема, цей уряд не був байдужий до поглядів впливових письменників».