Precedent UA — 2015

Фактичні обставини справи: 6 грудня 2003 року працівники міліції привезли заявника з лікарні міста Миколаєва, де він проходив лікування від наркозалежності, до відділку міліції міста Євпаторії. Його утримували там з 18.00 до 11.30 наступного дня. Зі слів заявника, його в цей час допитували, били та піддавали психологічному тиску з метою отримання зізнання. Вранці заявник написав «явку з повинною», а саме що пограбував та вбив Д… 7 січня об 11.30 слідчий склав протокол затримання на підставі зізнання та ризику втечі заявника. Мати заявника уклала договір із двома адвокатами в інтересах свого сина. Того ж дня його допитували у присутності двох захисників та він відмовився від своїх першочергових показань. Однак того ж дня пізніше він за присутності одного із своїх адвокатів знову підтримав перші покази. Було проведено відтворення обстановки та обставин події та заявник розповів за участі одного із його адвокатів усе про вчинення ним даного кримінального правопорушення. 13 грудня заявникові пред’явили обвинувачення. Заявник повторно зізнався у присутності одного із своїх адвокатів. Того ж дня слідчий у присутності одного із адвокатів заявника відібрав внутривенно у заявника зразки крові для експертного дослідження. 25 травня 2004 року заявник відмовився від своїх двох адвокатів. У заявника був новий адвокат. За участі цього адвоката заявник відмовився від своїх зізнавальних показів. У невстановлену дату розпочався судовий розгляд. Апеляційний суд Автономної Республіки Крим 24 червня 2004 року направив справу на додаткове досудове розслідування, а 19 листопада цей же суд виніс виправдувальний вирок, не встановивши достатніх доказів вини заявника. Суд відзначив, що, враховуючи обставини зізнань, його показання не можуть розглядатися як добровільні. Також суд виніс дві окремі ухвали щодо незаконного затримання та утримування заявника у відділку міліції, відібрання показів без зачитування права не свідчити проти себе та мати правову допомогу, перевірки працівником міліції заявника на наявність у нього тілесних ушкоджень, а не медичним працівником, а також поставлення у небезпеку життя заявника тим, що слідчий сам відібрав у нього внутривенно кров для експертизи. Ухвали були направлені до прокуратури для перевірки. 10 березня 2005 року Верховний Суд України скасував всі ці рішення та направив справу на додаткове розслідування. 4 серпня 2005 року заявника затримали за підозрою у зберіганні та продажу коноплі. Заявник не визнавав вини. За три дні він найняв собі адвоката. Заявник був допитаний в присутності адвоката та скористався положеннями статті 63 Конституції України зберігати мовчання. Прокуратура відмовила в порушенні кримінальної справи 26 січня 2006 року щодо неправомірних дій міліціонерів відносно заявника під час першого розслідування. Суд визнав 15 лютого 2006 року заявника винуватим та засудив до 12 років позбавлення волі із конфіскацією усього належного йому майна. 11 травня того ж року Верховний Суд України залишив апеляцію заявника без задоволення, а вирок без змін.

Суд встановив, що права заявника не свідчити проти себе та на юридичну допомогу були невиправдано обмежені під час його першого допиту в міліції, і це обмеження не було виправлено під час судового провадження у його справі; взяття крові у заявника проводилося слідчим, а не кваліфікованим лікарем — спеціалістом, що становило втручання у право заявника на повагу до його приватного життя.

Представник заявника в Суді: адвокат Михайло Тарахкало.

Суд визнав порушення статті 6 §§ 1, та 3 (с), статті 8 Конвенції

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: статті 59, 63 Конституції України, статті 23–2, 96, 199 Кримінально — процесуального кодексу України 1960 року, Правила проведення судово — медичних експертиз (досліджень) у відділеннях судово — медичної імунології бюро судово — медичної експертизи, статті 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно — розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Основні тези:

«Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …. який … встановить обґрунтованість будь — якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення… Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: …(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або — за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника — одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя» (§ 55)

«Суд наголошує, що хоча право кожного обвинуваченого у вчиненні злочину на ефективну юридичну допомогу захисника, який за потреби призначається офіційно, не є абсолютним, воно є однією з основних ознак справедливого судового розгляду» (§ 61)