Precedent UA — 2015

«Кожен має право на повагу до його приватного … життя …не допускається втручання з боку публічних властей у здійснення цього права, за винятком випадку, коли таке втручання передбачено законом і необхідно в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки та громадського порядку, економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб» (§ 77)

«Суд вже визнавав раніше в різних контекстах, що поняття приватного життя включає в себе фізичну і психологічну цілісність людини, і що психічне здоров’я є важливою частиною приватного життя» (§ 82)

«Суд повторює, що принцип рівності сторін — в сенсі «справедливого балансу» між сторонами — вимагає, щоб кожна зі сторін мала розумну можливість представити свою справу в умовах, що не ставлять її в явно невигідне становище по відношенню до своїх опонентів. Цей принцип позбавляється будь — якого сенсу, якщо одна із сторін у справі ще не повідомлена про слухання, щоб мати можливість скористатися передбаченим національним законодавством правом брати участь у розгляді» (§ 99)

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/eng? i=001–105478

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1311665367

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2012 року, судді: Кульбаба В. М., Швець В. А. та Франтовська Т.І.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23669957

Теза із рішення: «Засуджений ОСОБА_5 своєчасно та у законний спосіб заявив про своє бажання бути присутнім під час апеляційного розгляду його справи, але з причин, що не залежали від нього не зміг скористатися таким своїм правом, що є складовою загального права на захист. При таких обставинах, колегія суддів приходить до висновку про те, що у даному випадку мало місце порушення вимог статті 63 та ст.129 Конституції України, п. п. 1, 3 статті 6 Європейської конвенції з прав людини, статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 16–1 КПК України, якими гарантується принцип рівності сторін в судовому процесі та право на захист, адже засуджений був позбавлений можливості безпосередньо переконати суд в обґрунтованості своїх доводів та обраної ним захисної позиції. Такий висновок кореспондується із практикою Європейського суду з прав людини (справа «Федоров та Федорова проти України»)…»

2) рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2012 року, судді: Шилова Т. С., Матієк Т. В. та Марчук Н. О.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26425254

Теза із рішення: «…Під час нового апеляційного розгляду суду слід усунути вказані порушення, перевірити доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, вирішити його клопотання про забезпечення його явки до суду апеляційної інстанції відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року № 9-рп/2012 у справі № 1–10/2012 за зверненням громадянина ОСОБА_7 щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу), Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477–1V, положень п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоров і Федорова проти України» (п. 6 рішення від 07 липня 2011 року) і постановити законне та обґрунтоване судове рішення…»

3) рішення Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2014 року, справа № 876/15692/13, судді: Довгополов О. М., Гудима Л. Я. та Святецький В. В.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/37639807