Читаем Precedent UA — 2015 полностью

Precedent UA — 2015

Норми національного законодавства, що пов’язані із рішенням: стаття 55 Конституції України, стаття 248–1 Цивільно — процесуального кодексу України, стаття 2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 17 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз» від 5 липня 2001 року, п. 14 Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 25 травня 2000 року № 120 «Про вдосконалення організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД», п. п. 2.1, 2.3 Наказу Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства охорони здоров'я України від 15 листопада 2005 року № 186/607 «Про організацію антиретровірусної терапії хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах», п. п. 6.1, 6.6.1, 6.6.4, 6.6.4.3, 6.7 Наказу Міністерства охорони здоров'я України від 28 січня 2005 року N 45 «Про затвердження протоколу надання медичної допомоги хворим на туберкульоз».

Посилання:

Текст рішення ЄСПЛ (англ.) — http://hudoc.echr.coe.int/rus? i=001–100972

Переклад рішення ЄСПЛ (рос.) — http://precedent.in.ua/index.php? id=1287748225

Основні тези:

«Згідно з застосовними рекомендаціями лікування ВІЛ-інфекції у пацієнтів, хворих на туберкульоз, має розпочинатись негайно, якщо у пацієнта рівень CD‑4 лімфоцитів, який рекомендується перевіряти кожні кілька місяців, падає нижче певного граничного показника» (§ 73)

«Як передбачено в застосовних рекомендаціях, особливо важливим в лікуванні туберкульозу є дотримання спеціального режиму гігієни та руху. Суд передусім зазначає, що згідно із законодавством України лікування туберкульозу проводиться у спеціалізованих лікувальних закладах» (§ 74)

Рішення національних судів із вдалим застосуванням рішення ЄСПЛ:

1) рішення Святошинського районного суду міста Києва від 19 лютого 2015 року, справа № 759/13557/14-к, суддя Дячук С.І.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/42781196

2) рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2013 року, справа № 759/16293/13-к, суддя Дячук С.І.

Посилання:http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/34489103

Теза із рішення: «…ЄСПЛ у низці справ проти України, в яких скарги заявників стосувалися незабезпечення адекватного лікування під час тримання під вартою, встановив існування у національній пенітенціарній системі такої проблеми системного характеру (див., напр., рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), пп. 69–71, «Коктиш проти України» (Koktysh v. Ukraine), п. 86, «Похлебін проти України» (Pokhlebin v. Ukraine), заява № 35581/06, пп. 41–42, від 20 травня 2010 року, «Логвиненко проти України» (Logvinenko v. Ukraine), заява № 13448/07, пп. 57–58, від 14 жовтня 2010 року). ЄСПЛ неодноразово повторював, що надання необхідної медичної допомоги особам у місцях тримання під вартою є обов’язком держави (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пп. 72–74). Встановлюючи те, чи виконали державні органи свої обов'язки з надання медичної допомоги особі, яка перебуває під вартою і під їхнім контролем, суд має оцінити якість медичних послуг, наданих такій особі з урахуванням стану її здоров'я та «практичних вимог ув'язнення», і, якщо її було позбавлено адекватної медичної допомоги, з'ясувати, чи становило це нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження на порушення статті 3 Конвенції (див. рішення у справах «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), заява № 3456/05, п. 78, від 4 жовтня 2005 року, «Алексанян проти Росії» (Aleksanyan v. Russia), заява № 46468/06, п. 140, від 22 грудня 2008 року, «Євген Олексеєнко проти Росії» (Yevgeniy Alekseyenko v. Russia), заява № 41833/04, п. 104, від 27 січня 2011 року).»