Презентация PowerPoint

Через півгодини Сайрес Сміт і Герберт повернулися на стоянку. Інженер сказав своїм друзям, що земля, на якій вони опинилися випадково, — острів; завтра треба багато чого обміркувати і вирішити, що робити. Потім кожен влаштувався як міг для ночівлі під прикриттям базальтової скелі на висоті дві тисячі п’ятсот футів над рівнем моря, і в цю тиху ніч наші острів’яни заснули мирним сном.

Наступного ранку, ЗО березня, після жебрацького сніданку, що складався тільки з трагопана, засмаженого на рожні, інженер вирішив знову піднятися на вершину згаслого вулкана і відтіля уважно оглянути острів, де зазнали катастрофи аеронавти. Можливо, їм випадає залишатися в’язнями на все життя, якщо острів розташований далеко від материка і не знаходиться па шляхах кораблів, що відвідують тихоокеанські архіпелаги. Усі супутники інженера Сміта вирішили йти разом з ним у цю нову експедицію. їм теж хотілося побачити загальну картину цього острова, де вони змушені жити і боротися за своє існування.

Близько сьомої години ранку Сайрес Сміт, Герберт, Пенкроф, Гедеон Спілет і Наб попрощались із базальтовим притулком. Нікого, здавалося, не бентежила його доля, всі вірили у свої сили, але варто зазначити, що ця віра ґрунтувалася в Сайреса Сміта на іншій основі, иіж у його друзів. Інженер вірив у майбутнє тому, що почував себе здатним вирвати у цієї дикої природи все необхідне для свого життя і для життя своїх товаришів, а вони не боялися нічого, знаючи, що з ними Сайрес Сміт. І це було зрозуміло. Пенкроф сповнився такої довіри до інженера відтоді, як знову запалав у багатті згаслий вогонь. Тобто опинись вони всі на голій скелі, він і тоді не втратив би надії, аби там був з ними Сайрес Сміт.

■ — Нічого! — сказав він. — Ми втекли з Ричмонда без дозволу тюремників. А тут у нас немає ніяких наглядачів, тож невже ми в один прекрасний день не попрощаємось з цим благословенним куточком?

Сайрес Сміт вирушив тією ж дорогою, якою він піднімався нацередодні. Обігнули конус вулкана по плато, па якому він здіймався, і незабаром дісталися до величезної розпадини. Погода стояла прекрасна. Сонце, що сяяло в безхмарному чистому небі, заливало своїм світлом східний схил гори.

Підійшли, нарешті, до кратера. Він виявився саме таким, яким нечітко бачив його Сайрес Сміт у темряві: тобто величезною, що розширюється догори, лійкою, піднятою иа тисячу футів над гірським плато. Від нижнього кіпця тріщини по схилу гори зміїлися широкі й могутні скам’янілі потоки лави, а брили вивержених порід розкидані були до нижніх долин, що порізали північну частину острова.

Стінки кратера мали нахил не більше тридцяти п’яти — сорока градусів, і підніматися ними виявилося зовсім неважко. На них помітні були дуже давні сліди лави, — можливо, при виверженні вона переливалася через верхній край кратера, поки бічна тріщина не відкрила їй нового виходу.

Щдо внутрішнього каналу, яким кратер з’єднувався з надрами землі, глибину його не можна було визначити на око, тому що він губився в темряві. Але безсумнівною залишалася та обставина, що вулкан належить до числа згаслих.

Близько восьмої години ранку Сайрес Сміт і його супутники вже піднялися на конічний бугор, що стирчав на північному краю кратера.

— Море! Навкруги море! — вигукнули мандрівники в один голос, начебто не могли не вимовити цих слів, які підтверджували, що вони опинилися па острові.

Вдруге здійснюючи сходження па згаслий вулкан, Сайрес Сміт, можливо, плекав надію побачити неподалік іншу землю, інший острів, яких він напередодні не роздивився у темряві. Але до самого обрію, тобто впродовж п’ятдесяти миль навколо, простягалася водна пустеля. Ніякої землі иа видноколі! І жодного вітрила! Безмежна широчінь океану, і в ній загубився їхній острів.

Інженер і його побратими застигли в мовчанні і довго стояли нерухомо, обводячи поглядами океан. Очі їхні жадібно впивалися в морську далечінь. Але навіть Пенкроф, що відрізнявся чудесною пильністю, не побачив нічого, адже якби десь па обрії з’явилася земля, то, нехай вона навіть виникла б у вигляді невловимої для інших смужки туману, ІТеикроф, безумовно, помітив би її, тому що природа наділила його справжніми телескопами, якими він оглядав світ з-під насуплених брів.

Від океану вони перевели погляди на острів, що виднівся весь як па долоні. Гедеоп Спілет поставив виникле у всіх запитання:

— А чи великий він?

Адже острів здавався таким незначним серед безмежних просторів океану.

Сайрес уважно придивився до обрисів суші, врахував висоту гори, па якій вони стояли, і, подумавши трохи, сказав:

— Друзі мої, мені здається, я не помилюся, якщо скажу, що береги нашого острова тягнуться більше ста миль.

— А яка в нього площа?

— Важко сказати. Надто він примхливо порізаний.