Презентация PowerPoint

Журналіст першим поставив уголос це запитання. Усім здавалося, що, після того як вони оглянули острів з вершини гори, на таке запитання вже можна дати негативну відповідь.

Ніде не помітно було творінь рук людських — ні селищ, хоча б які складалися із жалюгідних халуп, ні самотніх халуп, ні сіток, ні рибальських човнів біля берега. У повітря не піднімалося пі найменшого струмочка диму від багаття, що вказувало б на присутність людини. Правда, довгий, схожий на хвіст алігатора край острова, що простягнувся иа південний захід, був від спостерігачів за тридцять миль, і навіть зіркі очі Пенкрофа не могли б побачити на такій відстані людського житла. Неможливо було також підняти зелену завісу, що прикривала три чверті поверхні острова, і подивитися, чи не зачаїлося в- лісовій глухомані яке-небудь селище. Але звичайне населення тихоокеанських островів, цих клаптиків суші, які немов виплили з морської безодні, живе на узбережжі, а тут воно здавалося зовсім пустельним.

Отже, надалі до детальнішого дослідження можна було припускати, що острів ненаселений.

Але що, коли сюди навідувалися, хоча б ненадовго, тубільці з яких-небудь сусідніх островів? Відповісти на це питання поки було неможливо. На п’ятдесят миль навколо не виднілося ніякої землі. Але ж п’ятдесят миль неважко здолати в малайських прао чи у великих полінезійських пірогах. Усе залежало від розташування острова: височіє він самотньо серед океану чи ж знаходиться недалеко від яких-небудь архіпелагів. Чи вдасться пізніше Сай-ресу Сміту без інструментів визначити широту і довготу острова? Задача дуже важка. А оскільки поки що нічого не відомо, не зайвими будуть заходи обережності на випадок можливого відвідування острова сусідами-дикунами.

Загальне знайомство з островом закінчилося, визначено його конфігурацію та рельєф, обчислена площа, встановлені його гідрографія й орографія. На плані, нашвидку складеному журналістом, було загалом позначено розташування лісів і рівнин. Тепер випадало спуститися по схилу гори і досліджувати острів щодо його мінеральних багатств, рослинного і тваринного світу.

Але перш ніж скомандувати вирушати, Сайрес Сміт звернувся до товаришів із промовою.

— Друзі мої, — сказав він зі звичайним своїм спокоєм і серйозністю, — волею Всемогутнього нас закинуто на цей маленький клаптик землі. Тут нам з вами доведеться ж:ити і, можливо, дуже довго. Зрозуміло, що несподівано може прийти допомога, якщо біля нашого острова випадково з’явиться корабель... Я говорю «випадково», тому що острів досить маленький, тут ие знайдеться жодної природної гавані, придатної для стоянки кораблів, і боюся, що він знаходиться поза звичайними шляхами морських суден, тобто набагато південніше курсу кораблів, що йдуть до тихоокеанських архіпелагів, і значно північніше курсу тих суден, що ходять до Австралії, обминаючи мис Горн. Таке наше становище. Я нічого ие хочу приховувати від вас...

— І добре робите, дорогий Сайресе, — енергійно відгукнувся журналіст. — Ви ж маєте справу із справжніми чоловіками. Ми довіряємо вам. Можете на нас розраховувати. ГІравда, друзі?

— Я в усьому, в усьому буду слухати вас, містере Сайрес, — сказав Герберт, стискаючи руку інженера.

— Я скрізь і всюди піду за вами, хазяїне! — вигукнув Наб.

— А я ось що скажу, — заявив моряк. — Пенкроф ніколи від роботи ие ховався! І якщо хочете, містере Сміт, ми з цього острова зробимо маленьку Америку! Понабудуємо тут міст, прокладемо залізниці, проведемо телеграф, і в один прекрасний день, коли ми тут все перетворимо, цивілізуємо, ми подаруємо цей острів уряду нашої країни. Тільки я про одне вас прошу...

— Про що? — запитав журналіст.

— Давайте дивитися на себе ие як на нещасних жертв катастрофи, а як на поселенців, які прибули иа цей острів з визначеною метою — заснувати тут колонію! ■

Сайрес Сміт не міг утриматися від посмішки. Пропозицію моряка прийняли. Потім інженер подякував своїм товаришам за довіру і додав, що дуже розраховує иа їхню енергію і иа допомогу неба.

— Ну що ж, час повертатися до Нетрів! — озвався Пенкроф.

— Хвилиночку, друзі, — зупинив усіх інженер. — Мені здається, треба назвати острів, і кожен мис, і косу, і річки, які ми тут бачимо.

— Чудово, — зрадів журналіст. — У майбутньому це полегшить справу, коли нам доведеться говорити про яку-небудь місцевість на нашому острові.

— Правильно! — погодився моряк. — Дуже зручно, коли можна вказати, куди або відкіля йдеш. І якось, знаєте, пристойніше вийде, начебто ми в путнім місці знаходимося. ,

— У Нетрях, наприклад, — лукаво помітив Герберт.

— Вірно, — підтвердив Пенкроф. — Дуже підходяща назва і сама собою спала мені иа думку. Залишимо за нашим першим притулком цю назву, так і будемо говорити: «Нетрі». Згодні, містере Сайрес?

— Звичайно, Пенкрофе, раз ви так охрестили його.