Пригоди бравого вояки Швейка

Переніс раненого вояка до ями і пішов на двірець. В канцелярії двірця не було нічого, тільки розбитий телефонічний апарат, але в пивниці знайшов Швейк кіш з великим плетеним бутлем. Баґнетом вилупав корок і понюхав, що криється в бутлі. Аж крикнув з радости:

- Герґот! Та це ж вино! Бігме вино! А воно як тут втрималося? Це справді щасливий трафунок.

Швейк налляв цілу їдунку вина і став пробувати його смак. За першим ковтком аж облизався. Вино було знамените. Приклав їдунку до губ і за хвилю випив вино до краплини.

- Тож то винце, винце, брате милий! Господь, видно, пам’ятає про нас. Але пити багацько вина натще, здається, не добре. Вперед добре було б дещо перегризти.

Виніс бутель з пивниці перед двірець, а відтак поліз до маґазину на розшуки. В маґазині було пусто, тільки в однім куті стояли якісь обсмалені скриньки. Швейк підійшов до тих скриньок, підважив баґнетом дощинку і занімів: у скриньці лежали російські м’ясні консерви. Швейк став негайно виймати їх і в плащі виносити перед двірець, де вже стояв бутель з вином. Відтак пішов до раненого, забрав наплічник і став у ньому зносити консерви до ями.

Ранений молодий камрат був увесь пообкладуваний коробками консерв, а коли Швейк притаскав останню посилку цих несподіваних скарбів, сказав з задоволенням до раненого:

- Ну, Богу дякувати. Назносив я тут харчів чимало, можемо тут навіть видержати облогу, москалі можуть нас поцілувати десь…

Відчинив кілька бляшанок і пішов з ними знов на двірець, де ще тлів вогонь. Загрів консерви і повернувся з ними до раненого. Сам став жадібно їсти м’ясиво і припрошувати до нього нещасного камрата.

- Їдж, хлопче! Москалі мають консерви, мов курятину. Аж шкода для них таких консерв. Повинні їх нам віддати добровільно.

Оба вояки стали харчувати з великим завзяттям, запиваючи консерви вином. Вино розгрівало кишки, а в душі викликало радість і надію. Від часу до часу ще вибухали ґранати і шрапнелі, але воякам здавалося, що це тільки музика грає в дні іменин найяснішого пана… Вже смеркалося, як Швейк весело підспівував:

На дворі вже північ била,
Як мене пестила мила,
І шептала: мій медочку,
Ходім трохи до садочку!…
А я кажу: добре, кицю, -
Нарвем квітів там китицю,
Сядемо під кущ калини
Й дожидатимемо днини.
Рахуватимеш листочки,
Чи поверну за три рочки,
Бо йду завтра воювати,
Мусиш мене вижидати.
Ой, три рочки забагато
Бо що скажуть мати й тато,
Що так довга є розлука,
А тимчасом - мають внука.
Ой три рочки - то неволя,
Синок росте, мов тополя -
В батька вдався той гульвіса,
Хоче вже баґнета й кріса…

- Ой, ой, ой, пощо йому того кріса, - сказав п’яним голосом ранений воячина… - Ой, від кріса болить, болить. А щоб їм ноги поломало, а щоб їх пошесть забрала, ой, ой, ой.

Рани відзивалися і боліли, дарма що вояк втихомирював біль знутра, заливаючись вином.

А тепер він знов нахилив бутля і налив собі в їдунку вина. Припав губами до їдунки і смоктав, як дитина молоко.

Біль у нього знов ущух і він за прикладом Швейка став і собі муркотати під носом якусь пісеньку.

Тим часом крісова стрілянина вже була вщухла. Противники відпочивали. Перестрілювалася з обох сторін тільки артилерія, марнуючи муніцію.

Таку хвилеву тишу на фронті описував австрійський генеральний штаб в ґазетах звичайно в такий спосіб:

«На східному фронті без змін. Наші війська укріпилися на передбачених згори позиціях. На деяких відтинках фронту відбуваються величаві артилерійські двобої. Наш знаменитий наступ перервала на довший час погана погода, що не дозволяє розвивати намічених операцій. Особливою перешкодою стає мряка, що залягає увесь фронт».

Два дні і дві ночі перебував Швейк зі своїм раненим камратом у вирві від ґранати. Друга менша вирва служила їм за лятрину. Третього дня ворожа артилерія стала знов бомбардувати двірець, але раптом стріли затихли. Російський фронт перервали дальше на північ німецькі частини і москалі подалися знов на всьому фронті.

Коли ствердили, що противник справді вже втікає, переслідуваний свіжими військовими частинами, кількох старшин виїхали на побоєвище, щоб приглянутися картині смерти і знищення. На побоєвищі вешталися санітари.

Гурток старшин під’їхав під двірець, бо там кипіла найгостріша боротьба і біля двірця впало найбільше ґранат. Старшини позлазили з коней і заглядали до великих ям, виритих ґранатами. Нагло полковник Шредер зупинився, даючи знак, щоб старшини замовкли. З глибини землі доходив сумовитий, тихий спів: