Пригоди бравого вояки Швейка

- Отут то я й попався. Пан оберлейтенант Шеба на другий день дійсно послав свого денщика по обід до цього нашого ресторану, а той йому приніс на друге маленьку купку плову з курки, щось дві ложечки, ну, немовби півторамісячне дитятко викакалося в пелюшки. Тут пан оберлейтенант Шеба і налетів на нього: «Ти половину зжер!» А той присягається, що не винен. Пан оберлейтенант Шеба мазнув його по пиці і поставив йому мене за взірець: він, мовляв, он які порції носить пану оберлейтенанту Лукашу. Наступного дня невинно побитий вояка пішов знову по обід у ресторан, про все розпитав і переказав своєму панові, а той в свою чергу моєму оберлейтенантові. Сиджу я надвечір за газетою і читаю повідомлення ворожих штабів із фронту. Аж тут, гульк, входить мій пан оберлейтенант весь блідий і прямо як скочить до мене, щоб я йому розповів, скільки подвійних порцій я брав для нього в ресторані за свій рахунок; йому, каже, все відомо, отже, ніякі заперечування мені не допоможуть. Він, мовляв, вже давно знає, що я йолоп, але щоб я був божевільний, то це йому на думку не спадало. Він, мовляв, через ту ганьбу, яку я йому наробив, з насолодою застрелив би спочатку мене, а потім себе. «Пане оберлейтенанте, - сказав я йому, - коли ви мене брали в денщики, то першого ж дня сказали, ніби в кожного денщика дві жмені до чужої кишені. А так як в тому ресторані дійсно давали дуже маленькі порції, то ви б справді могли подумати, що і я такий же негідник, як усі, і зжираю ваш обід».

- Господи милосердний, - прошепотів Балоун, нахилився за валізкою надпоручника Лукаша і сховався з нею далі у вагон.

- Тоді надпоручник Лукаш, - продовжував Швейк, - почав вивертати усі кишені, але нічого там не знайшовши, сягнув до камізельки і витяг звідти свій срібний годинник. Він був надзвичайно зворушений. «Швейку, коли я дістану платню, будь ласка, підрахуйте, скільки я вам винен… А цей годинник залиште собі як подарунок і більше не дурійте». Одного разу притиснула нас така біда, що я мусив цей годинник віднести до ломбарду…

- Що ви там робите, Балоуне? - спитав раптом фельдфебель Ванєк. Замість відповіді нещасний Балоун запирхав. Він-бо відчинив валізку надпоручника Лукаша і запихався його останньою булкою…

* * *

Повз станцію, не зупиняючись, пройшов інший військовий поїзд, набитий «дойчмайстрами», яких посилали на сербський фронт. Вони ще не отямилися від того ентузіазму, що спалахнув у них при прощанні з Віднем, і безугавно верещали:

Принц Євгеній*, славний лицар,
Щоб радів австрійський цісар,
Добуватиме Белград,
Міст уже понтонний ставить,
Завтра військо переправить,
Скаже бити із гармат.

Якийсь капрал з хвацько підкрученими вусами, обпершись ліктями на солдатів, які, сидячи в дверях, колисали ногами біса, висунувся з вагона. Капрал диригував і гулюкав на все горло:

Міст готовий, час рушати,
Під фортецю пруть гармати,
Разом з військом за Дунай.
Стали наші під Земліном,
Серби тут усі загинуть…

Несподівано він втратив рівновагу, вилетів з вагона, з усього розгону вдарився животом об важіль стрілки і повис на ньому.

А поїзд летів все далі й далі, а в задніх вагонах співали вже іншої:

Граф Радецький знов дав слово
Ворогів цісарських знову
Із Ломбардії мести,
По Вероні походжає,
На нові полки чекає,
Все гаразд - уже прийшли!

Нашпилений на безглузду стрілку, войовничий капрал був мертвий. Біля нього на варті з багнетом вже стояв якийсь молоденький солдатик з гарнізону станції, який сприймав свою роль дуже поважно. Він виструнчився біля стрілки з таким тріумфуючим виглядом, немовби капрал на стрілці - його подвиг. Вартовий був мадяр, і тому коли солдати з ешелону батальйону 91-го полку бігли дивитися на капрала, солдатик кричав на всю станцію:

- Nem szabad, nem szabad! Komision militar, nem szabad!1

- Цей вже звільнився, - сказав бравий вояка Швейк, який і собі затесався між цікавими. - А це має свою вигоду, хоча він і дістав шматок заліза у живіт, та принаймні всі знають, де його поховали. Це якраз на залізниці, і ніхто не мусить шукати його могили по всіх бойовищах.

- Настромився саме враз, - із знанням справи додав Швейк, обходячи капрала з усіх боків, - всі кишки залишилися в штанях.

____________________

1 Не вільно, не вільно! Військова комісія, забороняється! (суміш нім. і мадяр.).

- Nem szabad, nem szabad, - кричав молоденький мадярський солдатик. - Komision militar bahnhof, nem szabad!

За Швейком несподівано почувся суворий голос:

- Що ви тут робите?

Перед ним стояв кадет Біґлер. Швейк козирнув.

- Мельдую послушно, оглядаємо небіжчика, пане кадете.

- А що ви за аґітацію тут розвели? Що вам тут взагалі треба?