Пригоди бравого вояки Швейка

- Якщо нас дійсно кинуть на південь в Італію, мені також не дуже-то посміхається гасати з наказами по горах і льодовиках. А щодо їжі, то там, на півдні, сама полента і олія, - сумно сказав Матушич.

- А чому б їм, власне, і не пхнути нас у ті гори, - розхвилювався Батцер. - Наш полк вже був і в Сербії, і в Карпатах. Я вже досить натягався з чемоданами пана капітана по горах, двічі вже як припекло, губив їх - раз у Сербії, другий раз у Карпатах. Можливо, таке мене чекає втретє на італій- ському кордоні, а що тамошній харч… - Він сплюнув і присунувся ближче до Матушича: - Знаєш, у нас в Кашперських горах роблять такі малесенькі кнедлі із сирої картоплі. Їх варять, потім ще вмочають у яйце, гарненько посипають тертими сухариками, а потім смажать на салі.

Останнє слово він промовив якимось таємниче урочистим голосом.

- Але найліпше за все кнедлики з квашеною капустою, - додав він меланхолійно, - куди до них тим дурним макаронам.

На цьому і тут закінчилася розмова про Італію…

Поїзд стояв на вокзалі уже понад дві години, і тому в інших вагонах всі в один голос твердили, що його, мабуть, обернуть і пошлють до Італії. Про це свідчили й інші факти. З ешелоном робили дуже дивні речі. Усіх солдатів знову повиганяли з вагонів, з’явилася санітарна інспекція з дезинфекційною командою і старанно покропила всі вагони лізолом, що було сприйнято з великим невдоволенням, особливо в тих вагонах, де везли запаси хліба.

Але наказ є наказ. Санітарна комісія розпорядилася зробити дезинфекцію по всіх вагонах ешелону номер 728 і тому спокійнісінько покропила лізолом гори хліба і мішки з рисом. Уже з цього було видно, що діється щось особливе.

Потім усіх загнали до вагонів, а за півгодини знову вигнали, бо ешелон прийшов інспектувати якийсь старенький генерал. Швейкові зразу ж спало на думку відповідне назвисько для старого пана. Стоячи позаду шеренги, він прошепотів фельдфебелеві Ванєкові: «Ото здохлятинка».

А старий генерал у супроводі капітана Заґнера пройшовся перед шеренгою і, зупинившись перед одним молодим солдатом, щоб якось підбадьорити усіх, запитав, звідки він, скільки йому років і чи має годинника. Хоч солдат і мав годинника, але він сподівався дістати від старого пана ще одного і тому відповів, що годинника в нього немає. На це старенький здохлятинка генерал придуркувато усміхнувся, так само, як це бувало робив цісар Франц Йосиф, коли звертався в містах до старост, і сказав:

- Гаразд, гаразд, - потім зробив честь капралові, що стояв поблизу, спитавши, чи здорова його жінка.

- Голошу слухняно, - гаркнув капрал, - я нежонатий, - на що генерал, прихильно усміхаючись, також сказав: - Гаразд, гаразд.

Потім здитинілий генерал попросив капітана Заґнера продемонструвати, як солдати розподіляються, коли здвоюють шеренги. За хвилину вже лунало: «Перший - другий, перший - другий, перший - другий!»

Це генерал-здохлятинка дуже любив. Він навіть вдома ставив перед себе двох денщиків, а ті мусили самі рахувати: «Перший - другий, перший - другий…»

Таких генералів Австрія мала тьму-тьмущу.

Коли огляд щасливо скінчився, генерал не пошкодував похвал для капітана Заґнера, а солдатам дозволили погуляти на території вокзалу, бо прийшло повідомлення, що ешелон рушить тільки за три години. Солдати, прогулюючись по перону, лупали на всі боки очима і ловили ґав. На вокзалі було чимало людей, і то тут, то там декому з вояків вдавалося вижебрати цигарку.

Це було яскравим доказом того, як вщухло те захоплення, що на початку війни виливалося у гучні вітання ешелонів на вокзалах: тепер солдатам доводилось жебракувати.

До капітана Заґнера прийшла делегація від «Союзу вітання героїв» в складі двох страшенно вимучених дам, немов їх чорти сім миль на аркані тягали. Вони передали подарунок для ешелону, а саме: двадцять коробочок ароматних таблеток для освіження рота - реклама однієї будапештської фабрики цукерок. Таблетки були гарно укладені в красиві бляшані коробочки, на кришках яких був намальований угорський гонвед, що тиснув руку австрійському ополченцеві, а над ними сяюча корона святого Стефана. Навколо йшов німецький і мадярський напис: «Fur Kaiser, Gott und Vaterland»1.

____________________

1 За цісаря, Бога і батьківщину (нім.).

Фабрика цукерок була така лояльна, що на перше місце поставила цісаря, а вже за ним Господа Бога.

Кожна коробочка містила вісімдесят таблеток, так що на трьох вояків припадало приблизно п’ять таблеток. Крім цього, літні виснажені дами принесли великий пакунок надрукованих листівок з двома молитвами, написаними будапештським архієпископом Ґезою* із Сатмаар-Будафала. Молитви, повні найстрашніших прокльонів на адресу всіх ворогів, були написані німецькою і мадярською мовами так пристрасно, що на кінці їм бракувало лише міцного мадярського: «Baszom a Krisztusmarjat»1.