Принц Ґаллії

— Це не має ніякого значення, принцесо. Шлюб все одно буде визнаний недійсним з погляду закону та церковних канонів, але процедура його анулювання займе певний час.

— Батько подбає, щоб звести його до мінімуму.

Падре заперечно похитав головою:

— Не все так просто. Ще наприкінці минулої осені Філіп звернувся до Святого Престолу за згодою на шлюб з вами і отримав його. Ваш батько також дав свою згоду — щоправда, лише в усній формі й конфіденційно. В кожнім разі, архієпископ вимагатиме ретельного розгляду справи, і неодмінно в Філіповій присутності, чого, власне, ми й домагаємося. Сподіваюсь, ваш брат дон Альфонсо зуміє переконати дона Фернандо змінити своє рішення. А щодо Філіпа, то будьте певні, він знайде спосіб примусити ґрафа Біскайського відмовитися від одруження з вами.

У кімнаті надовго запанувала тиша. Забувши про правила пристойності, Бланка гризла ніготь свого великого пальця. За хвилю вона похопилася, квапливо забрала руку від рота і збентежено промовила:

— Ви мене знаджуєте, панотче. Мушу визнати, що це неабияка спокуса.

— Ви кохаєте Філіпа, адже так? — бачачи, що вона все ще вагається, спитав падре.

Бланка густо зашарілася й опустила очі.

— Ну… власне… — Трохи помовчавши, вона врешті опанувала себе і сміливо поглянула на падре. — Ви поставили пряме запитання, доне Антоніо, і воно заслуговує на таку ж пряму відповідь. На жаль, я не можу відповісти вам прямо, бо сама ще не знаю відповіді. Та коли ви спитаєте мене, чи хочу я стати Філіповою дружиною, то я відповім: так. Я хочу, щоб він завжди був зі мною, хочу, щоб він був супутником усього мого життя. Я давно цього хотіла і мріяла про той день, коли ми одружимося. І якби в мене був вибір, я б не вагаючись віддала йому перевагу навіть перед імператором. Якщо це і є кохання, то я кохаю Філіпа.

— Ви вважаєте, що будете щасливою з ним?

— Я сподіваюсь на це.

— Запевняю вас, принцесо, — проникливо мовив падре. — Філіп не зрадить ваших сподівань. Я, звісно, не можу поручитися за його вірність, проте знаю, як серйозно він ставиться до сім’ї та шлюбу. Ви завжди будете головною жінкою в його житті, його дружиною, матір’ю його дітей… — Превелебний отець підвівся з крісла, розуміючи, що зробив усе, що міг, а решта тепер залежить від Бланки. — Я не квапитиму вас з відповіддю. Час у нас ще є, тож гарненько все обміркуйте.

— Гаразд, доне Антоніо, — сказала Бланка. — Я подумаю.

На жаль, ця розмова так і залишився просто розмовою, і запропонований падре Антоніо план не був втілений у життя. Подальша Бланчина поведінка не піддається ніякому лоґічному поясненню. Уперше в своєму житті вона віч-на-віч стрілася з підлістю, і людина, що так жорстоко, так підступно й віроломно обійшлася з нею, була її рідним батьком, якого вона глибоко шанувала, яким вона щиро захоплювалася, який завжди і в усьому був для неї прикладом… Жорстоке розчарування спіткало юну шістнадцятирічну принцесу — не по літах розумну та розсудливу дівчину, але ще не підготовлену до зустрічі з суворою дійсністю. Це страхітливе відкриття геть паралізувало її волю, позбавило її сил і всілякого бажання боротися за себе, за своє щастя…

З крахом ідеалу, яким був для неї батько, Бланка втратила ґрунт під ногами. Їй стало байдужим її ж власне майбутнє, їй було все одно, що готує їй день прийдешній, вона взагалі не хотіла жити. І коли напередодні весілля до неї прийшов падре Антоніо, щоб запитати про її рішення, Бланка не захотіла з ним зустрічатися і лише наказала передати йому коротке „ні“.

А наступного ранку вона покірливо пішла під вінець, все пливло перед її очима, мов у тумані, губи її самі по собі відчужено промовили: „так“ — і вона стала дружиною ґрафа Біскайського. І лише вночі, на шлюбному ложі, коли гострий біль у лоні пробудив її від цього страхітливого сну, Бланка з жахом усвідомила, щó вона накоїла…

Філіп прибув у Толедо на третій день після весілля, коли Бланка вже готувалася до від’їзду в Наварру, де їй належало жити разом з чоловіком. Дізнавшись від падре Антоніо про її відмову, він до глибини душі образився на неї і навіть не захотів прийти попрощатися. Натомість він відразу кинувся шукати розради в Нориних обіймах, похапцем переконавши себе в тому, що саме вона, а не Бланка, є кращою з усіх жінок сущих.

Тепер Філіп ні від кого не крився зі своїм зв’язком з Норою і у відповідь на зауваження короля, висловлене, до речі, у вельми коректній та толерантній формі, він дуже грубо огризнувся: мовляв, це його особиста справа, як він упадає за своєю майбутньою дружиною, і навіть його майбутній тесть не має право потикати свого носа до їхнього ліжка. Дон Фернандо був вельми збентежений такою різкою й відверто цинічною відповіддю, проте мовчки проковтнув образу, відчуваючи свою провину перед Філіпом, і більше не став заперечувати з приводу їх дошлюбних стосунків.