Принц Ґаллії

Падре Антоніо, який, поспіхом уладнавши свої справи в Толедо, пов’язані з передачею парафії іншому священику, встиг все-таки прибути до Тараскона саме вчасно, щоб взяти участь у церемонії коронації в ранзі нового канцлера князівства, дістав з інкрустованої скриньки князівський перстень з печаткою і передав його архієпископу. Марк надягнув персня на палець Філіпові, потім вклав у його праву руку скіпетр суверена, а в ліву — жезл правосуддя. Філіп опустився на коліна перед вівтарем.

Також ставши навколішки, архієпископ взяв з дарохранильниці золоту князівську корону, оздоблену рубінами та сапфірами, а Ґабріель де Шеверні тим часом почав викликати могутніх вельмож Беарну і Балеарів:

— Ясновельможний та могутній пан Ґастон, ґраф д’Альбре!

До Філіпа підійшов наймогутніший з його підданих і його двоюрідний брат.

— Ясновельможний та могутній пан Робер, віконт де Біґор!

То був батько його друга, Сімона де Біґора. Сам же Сімон стояв поодаль і тільки тим і займався, що раз по раз нишком штурхав ліктем свою дружину, пані Амелію д’Альбре де Біґор, яка не зводила з Філіпа сяючих очей.

— Ясновельможний та могутній пан Філіп, ґраф д’Арманьяк! — продовжував викликати Ґабріель. — Ясновельможний та могутній пан…

Дев’ятеро могутніх вельмож Беарну та Балеарів стали півколом перед вівтарем, і тоді архієпископ поклав корону на Філіпове чоло.

— Вінчає тебе Господь! — пролунали під склепінням древнього собору слова прелата.

Усі дев’ятеро вельмож по черзі торкнулися корони, присягши тим самим на вірність своєму новому государеві. Архієпископ допоміг Філіпові підвестися з колін, повернувся з ним до пастви і врочисто виголосив:

— Панове! Перед вами ваш принц Філіп, законний правитель Беарну та Балеарських островів, вінчаний на княжіння Господом Богом нашим. Хай живе принц!

— Хай живе принц! — дружно повторили дев’ятеро вельмож.

— Хай живе принц! — підхопила решта підданих Філіпа-старшого та Філіпа-молодшого.

Знову загули дзвони і знову їх мідний передзвін понісся все далі й далі, поширюючись, здавалося, на весь світ.

У супроводі прелатів, могутніх вельмож і почту своїх дворян Філіп попрямував до виходу з собору, де його чекав радісний натовп простолюду та дрібномаєтного дворянства. Незважаючи на втому після такої тривалої й виснажливої церемонії, він тримався велично та гордовито, всім своїм виглядом зображаючи бадьорість. Це був день його тріумфу, день його перемоги: за півмісяця до виповнення йому двадцяти одного року Філіп Аквітанський, прозваний Красивим, третій син герцоґа, став не просто вельможним князем — але і суверенним государем.

На півдорозі до виходу погляд Філіпа випадково… втім, не так вже й випадково, зустрівся з ясним поглядом найпрекраснішої з усіх присутніх у соборі жінок — Амеліни. Він крадькома всміхнувся їй, а в його голові промайнуло кілька ну зовсім недоречних у цьому святому місці і при цій урочистій обстановці думок…

Розділ XI Неприємна звістка

На головному майдані Тараскона від краю до краю вирувало людське море: майже всі городяни та мешканці довколишніх сіл очікували тут на прибуття новоспеченого принца Беарнського. Серед простолюду було багацько таких, хто ще зранку встиг добряче налигатися; радісно-збуджений натовп став важко керованим, і варті довелося докласти чимало зусиль, щоб утворити вільний прохід від зовнішньої до внутрішньої брам. Нарешті святкова процесія подолала цю останню на її шляху перешкоду, і ясновельможне панство опинилось у відносному спокої за надійно укріпленими внутрішніми мурами замку.

У натовпі придворних та слуг, що зустрічали процесію на площі перед палацом, Філіп відразу завважив здорованя, чий пом’ятий, просочений пилом і потом одяг неприємно контрастував з ошатним вбранням решти присутніх. На грудях його лівреї були вишиті геральдичні замки Кастілії й леви Леону. Придивившись уважніше, Філіп упізнав у ньому штатного гінця кастільського королівського двору, хлопця, що славився своєю надзвичайною витривалістю. Проте зараз цього витривалого хлопця аж хитало від утоми; складалося враження, що він ледве тримається на ногах.

„Отакої! — заскочено подумав Філіп. — Що ж трапилося? Невже…“

У відповідь на запитливий погляд гінця він ствердно кивнув і спішився. Гонець підійшов до Філіпа, зняв капелюха і вкляк перед ним на одне коліно. В руці він тримав чималих розмірів пакет, скріплений п’ятьма королівськими печатками — чотирма меншими у кутках і великою гербовою посередині. Це була офіційна депеша.

— Монсеньйоре, — промовив гонець. — Його величність король Кастілії та Леону Альфонсо Тринадцятий зі скорботою сповіщає вашу високість про смерть свого найяснішого батька, нашого улюбленого государя дона Фернандо.

Філіп мовчки взяв пакет, зламав печатки, видобув листа й побіжно ознайомився з його змістом, який, коли відкинути всю словесну полову, зводився до кількох лаконічних фраз. Філіпові, звісно, шкода було небіжчика короля, та не можна сказати, що ця звістка дуже засмутила його. Він ніколи не почував особливої симпатії до Фернандо IV, а віднедавна перестав і поважати його.