Принц Ґаллії

Тим часом до Філіпа підійшли батько та брат (цебто архієпископ). Він віддав Ґабріелеві прочитаного листа і стримано повідомив:

— Тиждень тому помер король Кастілії.

Всі присутні перехрестилися.

— То був видатний государ, — промовив герцоґ з несподіваним смутком у голосі. Йому раптом спало на думку, що покійний дон Фернандо був лише на чотири роки старший за нього.

— Та вже ж, — без особливого ентузіазму кивнув Філіп. — Це велика втрата для всього християнства. Мир праху його.

— Вічний спокій даруй йому, Господи, — додав архієпископ.

— Дон Альфонсо знову мусить воювати, — сказав Філіп. — Тепер з Портуґалією. Ще взимку ґраф Хуан відмовився платити податки до королівської скарбниці і не надав свого війська для походу проти Ґранади. А нещодавно проголосив Портуґалію незалежним від Кастілії королівством. Себе він, певна річ, призначив королем, але ще не знайшов єпископа, який погодився б його коронувати.

— Про цей конфлікт я чув, — сказав герцоґ. — Портуґалії кортить наслідувати приклад Нормандії. Та дон Хуан не врахував одного — Кастілія Фернандо Четвертого, це не Франція Філіпа-Авґуста Третього. То що ж робитиме новий король, Альфонсо Тринадцятий?

— Він збирається придушити заколот, доки він не переріс у міжусобицю і…

— І поки на бік ґрафа не стали єзуїти, — зрозумів герцоґ. — Дон Альфонсо звернувся до тебе за підтримкою?

— В тім-то й річ, що ні, — відповів Філіп трохи здивовано. — Він лише повідомляє про смерть дона Фернандо і про свій намір послати військо до Портуґалії, а також висловлює побажання, щоб у разі потреби лицарі Кантабрії негайно зібралися під знамена Леону.

— Цілком законне бажання, — визнав герцоґ. — Вочевидь, дон Альфонсо впевнений у власних силах і не хоче залучати до конфлікту третю сторону. Що ж, тим краще для нас.

Філіп ствердно кивнув, хоч сам дуже сумнівався в цьому.

— Король просить дати письмове розпорядження сенешалеві Кантабрії знову спорядити військо, що я зараз і зроблю.

Герцоґ схвалив рішення сина і разом з архієпископом та падре Антоніо подався зустрічати папського легата, кардинала Енцо Манчіні, що саме виходив з носилок.

— Люб’язний, — звернувся Філіп до гінця. — Коли ти збираєшся вирушити в зворотну путь?

— Вже завтра на світанку, монсеньйоре. Мене попередили, що справа нагальна. — І перейшовши на арабську мову, яку Філіп вивчив у Кастілії, він додав: — Я маю ще одне доручення, пане мій. Неофіційне.

— Яке?

— Лист від відомої вам особи. Король про це нічого не знає.

Філіп сторожко роззирнувся довкола. Батько стояв віддалік і розмовляв з папським легатом, але час від часу скоса поглядав на нього. Дворяни та слуги, миттю збагнувши, що йдеться про щось суто конфіденційне, делікатно повідступали на кілька кроків. Зате Ернан, який саме проходив неподалік і розчув останні слова гінця, негайно опинився поруч з Філіпом.

— Так, так, так! — промовив він арабською, і губи його розтяглися в хитруватій посмішці. — Таємна змова з еміром?

— Не блазнюй, друже! — огризнувся Філіп, мимоволі шаріючись; він здогадувався, від кого був лист. І до гінця: — Ну, давай, люб’язний!

Той спритно видобув з-за вилоги лівреї невеликий пакет, який Філіп відразу сховав у пишних складках своєї мантії, навіть не поглянувши на нього. Перевіривши на дотик рельєфні контури печатки, він пересвідчився у правильності свого здогаду.

Філіп покликав Ґабріеля і доручив йому подбати про гінця. Перший дворянин принца запросив свого підопічного до палацу, а слідом за ними подався й Ернан з явним наміром взяти кастільця в роботу і вивідати в нього найсвіжіші толедські плітки.

Філіп підійшов до батька та гурту прелатів.

— Панове, — сказав він. — На жаль, я мушу залишити вас — маю невідкладну кореспонденцію.

— Авжеж, — погодився герцоґ, відходячи з Філіпом убік. — Державні справи не дають нам спокою ні вдень, ні вночі… Гм. Такою ж мірою це стосується і справ любовних… Та що ти шарієшся, мов та невинна панночка! — додав він з усмішкою. — Це ж зовсім не годиться для такого затятого серцеїда, як дон Феліпе з Кантабрії… Ну, гаразд, іди розбирайся зі своєю кореспонденцією, а я тим часом трохи відпочину. Коли звільнишся, неодмінно зайди до мене. Є одна справа, також невідкладна, а в наступні кілька днів нам навряд чи випаде спокійно поговорити. Там, — герцоґ невизначено махнув рукою, маючи на увазі місто за внутрішніми мурами замку, — вже почалися орґії. У нас незабаром буде те ж саме.

— Добре, батьку, — сказав Філіп. — Я постараюся звільнитись якнайшвидше.

Перевдягнувшись, Філіп усамітнився в своєму кабінеті, передусім розпечатав другого листа і замилувано всміхнувся, упізнавши по-дитячому незграбний почерк принцеси Нори. Але ця замилувана усмішка миттю зникла з його лиця, щойно він прочитав перші рядки:

„Коханий мій!