Принц Ґаллії

Наприкінці минулого сторіччя, за бездарного правління герцоґа Карла III Аквітанського, прозваного в народі Негідником, його кузен, французький король Філіп-Авґуст II, відомий нащадкам, як Великий, відторгнув від Ґасконі її північні ґрафства Сент та Анґулем, а також південно-західний місто-порт Байонну і майже все однойменне ґрафство. Після півстолітньої бездіяльності трьох своїх попередників — Філіпа Доброго, Робера Благочестивого та Філіпа Справедливого, — Філіп Красивий вирішив, що час вже покінчити з цією кричущою історичною несправедливістю. Природним чином, процес відновлення статус-кво належало розпочати з Байонни, яка не мала з Францією спільних кордонів і була анклавом в оточенні ґасконських земель.

І ось, однієї тихої літньої ночі наприкінці червня, таємно зібрана армія ґасконців на чолі з Філіпом та Ернаном несподівано для багатьох, зокрема й для самого герцоґа, увійшла на територію Байоннського ґрафства і, не зустрічаючи значного опору, за лічені дні опинилася під стінами Байонни. Одночасно ескадра військових кораблів з Сантандера ввійшла в гирло ріки Адур і заблокувала байоннський порт, замкнувши тим самим кільце оточення міста.

Одначе наказу про штурм Байонни Ернан не давав. Замість цього ґасконці заходилися розбивати табір, і ґраф Рене Байоннський, що спостерігав за цим зі сторожової вежі замка, полегшено зітхнув і задоволено потер руки.

— Все гаразд, панове, — сказав він своїм наближеним. — Коротун-Красунчик та його шмаркач-конетабль збираються розпочати облогу. Правду кажуть, що коли Бог хоче когось покарати, передусім позбавляє його розуму. З нашими запасами їжі та питної води ми протримаємося довше, ніж вони можуть собі уявити. А там диви зберуться на силах мої васали, та й кузен Філіп-Авґуст не сидітиме склавши руки і незабаром надішле нам підмогу. Ходімо обідати, панове. Якщо Красунчик має Байонну за легковажну дівчину, на яку досить кинути один палкий погляд, щоб вона сама лягла під нього, то він глибоко помиляється. Ми покажемо йому, що Байонна — горда й неприступна дочка Франції.

Кажучи це, ґраф не врахував двох суттєвих обставин. По-перше, після невдалого хрестового походу французька скарбниця була абсолютно порожня. Введення нових податків і підвищення вже існуючих, а також чергові фіскальні заходи відносно єврейських лихварів та торговців, аж до конфіскації в особливо заможних усього майна, не дали бажаного ефекту, дозволивши лише на час залатати дірки в державному бюджеті. Отож у Філіпа-Авґуста III просто не було коштів на спорядження підмоги своєму двоюрідному братові, ґрафу Байоннському; а поза тим, у самій Франції назрівав загальний виступ баронів, які вирішили скористатися послабленням королівської влади, щоб повернути собі колишні вільності, відібрані в них Філіпом-Авґустом Великим. Що ж до васалів, на яких ґраф Байоннський покладав великі надії, то вони явно не квапилися на допомогу своєму сюзеренові, а декотрі з них навіть приєдналися до ґасконського війська — як вони запевняли, з почуття патріотизму. Цих дрібномаєтних сеньйорів дратувало й обурювало засилля французів у Байонні та їх привілейоване становище, і вони визнали за краще знову стати підданими свого краянина. Та й узагалі, характерною рисою цієї військової кампанії, нарівні з її стрімкістю, було те, що Філіп суворо заборонив своїй армії чіпати тутешніх мешканців. На його тверде переконання, вони вели військові дії на своїй, а не на чужій землі, і тому мусили належним чином ставитися до місцевого населення, яке, завдяки такій Філіповій позиції, зустрічало його не як завойовника, а як визволителя.

Ґраф Байоннський нічого цього не знав, а тому категорично відкинув мирну пропозицію капітулювати і присягнути Філіпові на вірність, припустившись тим самим фатальної (і останньої в своєму житті) помилки.

Отримавши відмову, Філіп сказав: „З Богом, Ернане“, — і за наказом Шатоф’єра з кільканадцяти громіздких та незграбних на вигляд возів, що під час походу рухалися в ар’єргарді, дратуючи непосвячених частими затримками, поскидали зшиті з цупкої мішковини чохли. Навколо возів закипіла гарячкова робота, і незабаром на сусідніх пагорбах були встановлені величезні довгоствольні гармати, чиї темні отвори зловісно дивилися на місто. Ґасконці й у гадці не мали провадити пасивну облогу — вони збиралися піддати Байонну артилерійському обстрілу.