Принцеса і королева, або Чорні та Зелені

Але холодніші голови у зеленій раді стояли за перемовини.

— Принцесі треба показати, що її справа безнадійна, — переконував великий маестер Орвил. — Брат не повинен іти війною на сестру. Надішліть мене до неї! Ми ще можемо досягти дружньої угоди, вигідної для всіх.

Але Аегон не хотів нічого чути. Септон Євстахій розповідає, що його милість звинуватив великого маестра у зраді й хотів кинути до чорного кам’яного мішка, «гнити разом з вашими чорними друзями». Та коли дві королеви — королева-матір Алісента і дружина короля, королева Гелаена — гаряче схвалили Орвилову думку, тоді й король неохоче погодився. Великий маестер Орвил поїхав через затоку Чорноводну під прапором миру в супроводі пана Арика Каргила з Королегвардії та пана Гвейна Вишестража з золотокирейників, а також двох десятків книжників, писарів та септонів.

Король висунув м’які та щедрі умови. Якщо принцеса визнає його королем і покаже свою покірність перед Залізним Троном, то Аегон II віддасть Дракон-Камінь їй у довічне володіння та дозволить успадкувати острів і замок її синові Джакаерисові. Другий син Раеніри, Люцерис, буде визнаний законним спадкоємцем Плавня, земель та володінь дому Веларіон. Сини принцеси від принца Даемона — Аегон Молодший та Візерис — отримають почесні посади при дворі. Перший стане зброєносцем короля, а другий — його чашником. Зрадницькі вельможі та лицарі, що змовлялися з принцесою проти законного короля, отримають від корони пробачення.

Раеніра вислухала умови у кам’яній тиші, а тоді спитала Орвила, чи той пам’ятає її батька, короля Візериса.

— Звісно ж, пам’ятаю, ваша милосте, — відповів маестер.

— Тоді ви зможете нам сказати, кого покійний король назвав своїм спадкоємцем та наступником, — правила далі королева, гордовито піднявши голову в короні Старого Короля.

— Певно ж, вас, ваша милосте, — відповів Орвил.

Раеніра кивнула і мовила:

— Ви щойно власним язиком визнали, що саме я є вашою законною королевою. То навіщо ви служите моєму зведеному братові-самозванцеві? Перекажіть йому, що я отримаю або свій престол, або його голову.

З цим королева і відпустила послів.

Аегон II був молодиком двадцяти двох років, швидким на гнів і повільним на прощення. Відмова Раеніри скоритися його владі розпалила в ньому лють.

— Я обіцяв тій шльондрі почесний мир, а вона плюнула мені в очі! — оголосив король. — Те, що станеться далі, ляже виною на її власну голову!

З цих слів розпочався справжній «Танок драконів». Кораблі Морського Змія вийшли у море з Короба та Прянища на острові Плавень, зачинили Гирло і придушили усю торгівлю з Король-Берегом. Скоро по тому Джакаерис Веларіон вилетів на північ верхи на своєму драконі Вермаксі, а його брат — на південь верхи на Арраксі. Принц Даемон рушив Караксесом на Тризуб.

Гаренгол вже одного разу показав себе вразливим з неба — коли його сплюндрував і захопив сам Аегон Дракон. Старий каштелян, пан Сімон Моц, поспіхом схилив прапори, щойно Караксес сів на верхівку Башти Гори-Король. На додачу до замку принц Даемон захопив чималу скарбницю дому Моц і з десяток важливих заручників, серед них самого пана Сімона з синами.

Тим часом принц Джакаерис летів своїм драконом на північ до панни Арин у Долині, князя Мандерлі у Білій Гавані, князів Борела та Розставця на Сестринові, а насамкінець до Крегана Старка, господаря на Зимосічі. Юний чарівний принц умів схиляти до себе людей, його дракон умів тих людей лякати, і зрештою кожен з відвіданих князів присягнувся у підтримці його матері-королеви.

Якби ж то «коротша та безпечніша» подорож його брата виправдала покладені на неї сподівання… багато лиха і кровопролиття вдалося б тоді відвернути. Та цьому статися не судилося.

IV. Штормолам

Якщо наші джерела про щось погоджуються, то це про те, що жахливе нещастя, яке спіткало Люцериса Веларіона у Штормоламі, сталося не внаслідок чийогось лихого задуму. Перші битви «Танку драконів» велися пергаменами та круками, погрозами та обіцянками, наказами та привілеями. Вбивство князя Чмелика на зеленій раді ще не отримало широкого розголосу; більшість людей вважала, що його вельможність скніє десь у підземеллі. Багато знайомих місту й замку облич більше не з’являлося при дворі, але над брамою не виставили жодних голів, і чимало значних людей ще й доти сподівалося, що суперечка про спадкоємність престолу вирішиться без кровопролиття.

Але людям — мудрувати, а Морокові — урядувати. Нема сумніву, що саме його страшна рука звела разом двох принців у Штормоламі, саме вона спонукала Люцериса Веларіона підганяти дракона Арракса поперед бурі, щоб устигнути сховатися у безпеці замкового двору — того самого, де трохи раніше з’явився Аемонд Таргарієн.