Приватне доручення

— Що у нас виходить, Стасю? Парашутист вчора був у будинку відпочинку і тут з кимсь зустрічався. Цей «хтось» без сумніву має якийсь стосунок до будинку відпочинку: він або з тих, хто відпочиває, або з персоналу. Можна майже напевно сказати, що в Клуші парашутист не залишився. В невеликому селі кожен перехожий западає у очі, в будинку відпочинку — теж. Напевно він майнув кудись подалі, і я не маю сумніву, що вчора ж ввечері. Смерком в той же день з будинку відпочинку крадькома їздив у Стопачі й Феофанов. Коли його запитали, де він був, він почав брехати, викручуватись, плутати. Чи можна вважати, що Феофанов і є той «хтось», що з ним зустрівся в кущах парашутист? Чи можна вважати, що після зустрічі Феофанов супроводжував парашутиста кудись в Стопачі? Мені здається, що не лише можна, але й слід так думати. Тепер, хто така Стефанія Грель? Про неї Феофанов без сумніву сказав правду. Його коханка чи співучасниця? Треба негайно її допитати. Тільки обережно. Можливо, що Феофанов, передавши парашутиста кому слід, вже потім зайшов до цієї дами, щоб замести за собою сліди. Це теж треба вияснити. Маршрутне таксі, в якому начебто вчора ввечері їхав Феофанов, ішло з боку Вишгорода. Я пошлю Авер'янову шифровку, нехай займеться пошуками цієї машини. А ти підеш до Грель. Бери «газик» і давай відразу туди! Захопи з собою хлопців з райвідділу, прикордонника з собакою я вже відправив. Я залишуся поки що тут. Дивись, будь обережним. До Грель підеш сам, щоб не викликати в неї підозри.

* * *

Вулиця Привокзальна тягнулася паралельно станції. Будинки з правого боку майже примикали до безконечного станційного паркана. Більшість будинків на Привокзальній була посеред дворів, і за залізними прутами огорож, крізь густу зелень яблунь та декоративних кущів просвічувалися лише черепичні дахи.

Вже смеркло, коли капітан Лосько підійшов до будинку № 86. Феофанов не збрехав: в будинкоуправлінні Лоськові сказали, що в будинку № 86 в першій квартирі проживає учителька 2-ї школи Стефанія Романівна Грель разом з одинадцятилітньою дочкою Аллою. Грель займає одну ізольовану кімнату і кухню з окремим виходом. Крім неї, в будинку живе сім'я районного землеміра.

Лосько намагався уявити собі тридцятилітню Стефанію Грель. Професія педагога, невдале сімейне життя, повинні були, за переконанням капітана, відбитися на зовнішності жінки. Її зв'язок з цим бундючним індиком з нафтозбуту нічого хорошого не додавав Грель в усіх випадках. Як це він сказав? «Баба». Мабуть, баба і є.

Можливо, важка коса, зав'язана вузлом, як данина педагогічній етиці, і, звичайно, зовнішня скромність. Таку важко викликати на відверту розмову, якщо вона навіть лише коханка Феофанова. А становище в Лоська не зовсім приємне: доки не вияснена її роль в усій оцій справі, він повинен не викликати у неї підозри. В кишені на всякий випадок лежить посвідчення на ім'я інспектора обласного курортного управління. Про що може говорити такий інспектор з учителькою? Про її стосунки з якимось Феофановим?

Двері відчинила висока струнка дівчина, коротко, по-хлоп'ячому підстрижена. Скромна блузка і немодна простенька спідничка підкреслювали її міцну спортивну постать.

— Мама вдома? — запитав Лосько і тут же прикусив губу. «Яка мама?» Дурень! Адже їй років 19–20, якщо не більше, а дочці Грель — одинадцять.

Жінка, що стояла в дверях, ступила вперед, і Лосько побачив здивовано зведені брови, кілька зморщок біля очей і друге, ледь помітне, підборіддя.

— Вам, товаришу, кого? — ледь усміхнувшись, запитала вона.

— Мені Стефанію Романівну Грель.

— Це я, — сказала жінка. — Заходьте.

«От тобі й «баба»!» подумав Лосько, дивлячись їй вслід. Вона йшла легко й швидко.

В кімнаті він відразу ж побачив срібний кубок з постаттю тенісиста, що стояв на приймачеві.

«Спортсменка. От звідкіля оця струнка постать і хлоп'яча хода!» Він мимоволі поглянув на її маленькі, але міцні руки.

— Пробачте, в мене на кухні молоко! — вигукнула Грель.