Читаем Привид часу полностью

— Це жорстоко — викидати людей за борт! — вигукнула вона тремтячим голосом. — Я не хочу…

— Ніхто тебе силою не збирається викидати, — суворо промовив Летьє.

Дівчина спідлоба глянула на нього. Її великі, очі волого заблищали…

— Ось що, — вирішив Корнєв, — влаштуємо жеребкування. Щоб ніхто не ображався…

Марина підійшла до столика, почала голосно читати:

— Бічні двигуни… Три чверті запасу води і їжі. Бібліотека. Оранжерея. Каюти. Половина радіопередавачів. Усі верстати. Дві третини інструментів… Троє людей у контейнерах, і всі власні речі… Послухайте, а якщо розвідувальну ракету?

— Тоді нема чого летіти! — сказав Летьє. — Без неї там не обійтися.

— Ракету і обсерваторію викинуть після досліджень біля зорі, — додав Корнєв. — Це враховано…

— Невже не можна нічого придумати? Щоб не викидатись у простір? — Марина подивилася на капітана з такою болісною надією, що йому стало не по собі. — Нехай троє пересидять цей час у контейнерах. Усе-таки веселіше… І заміна, якщо хтось захворіє, га?

— Не можна! П’ятий степінь, розумієте, Марино? — Бруно, що досі сидів, напружено зігнувшись у кріслі, різко випростався. — Три гальмування, два розгони. Це значить: швидкість залежить од п’ятого степеня кінцевої маси… Найменше перевантаження сповільнить рух «Буревісника» і збільшить тривалість польоту. А троє людей, їхні контейнери і вода — це півтори тонни.

— Три астронавти зможуть долетіти до зорі при умові, що весь шлях сидітимуть в анабіозних контейнерах, — додав Корнєв.

— Але ж ми не просто маса! Ми люди! — кипіла Галина. — Вирішували такі складні проблеми — і на тобі…

— А тут усе надзвичайно просто, розумієш, — перебив фізик. — Просто, ясно, непорушно — мур без лазівок. Можливо, біля Г-1920 пощастить добути знання, які допоможуть подолати і цей мур. Але до зорі треба спочатку долетіти.

— Та-ак… — Летьє похитав головою. — Жорстока річ математика!

— Стривайте, — Марина стурбовано подивилася на товаришів. — А що буде з тими, хто лишиться за бортом?

— Мертвий вантаж треба викинути негайно. А контейнери з людьми катапультуємо, коли розженемо зореліт до Г-1920. «Буревісник» однаково летітиме в напрямі Сонця. Років за п’ятнадцять контейнери будуть біля Сонячної. Там їх перехоплять. Із зорельота, коли він пролітатиме мимо Сонця, дадуть радіограму.

— Зустрінемося на Землі, — Летьє усміхнувся, показавши білі міцні зуби. Але в очах у нього радості не було.

— Мертвий вантаж… Живий вантаж… Ну, що ти кажеш, Іване? — Галина дивилася на нього сердито. — Що ти кажеш?

— Пробач, не так висловився, Галинко… Та чи в цьому справа! — Корнєв, махнувши рукою, сів.

— Троє у контейнерах, — промовив Стефан. — Малою швидкістю, як неспішний багаж…

— Та облиш ти, нарешті! — досадливо сказав Летьє.

— Чого ж ви клеїте дурня? — підхопився з крісла конструктор. — Викинути трьох товаришів у простір, викинути все, що ми винайшли, створили своїми руками… Оцими руками! — він замахав могутніми кулаками. — І ради чого? Щоб летіти хтозна-куди, можливо, на неминучу… — Йому перехопило подих. — На дідька ця плакатна жертва? Ах, ах ми йдемо до кінця, незважаючи ні на що! Які ми герої! Дурниці це все, а не героїзм, ось що! Мужні і чесні повернулися б на Землю, коли нічого не вийшло. А якщо ви так боїтеся, що нас звинувачуватимуть у поразці, то ось він — зореліт, який ми створили в пустоті! Невже це не успіх? А ви хочете його розгромити, все викинути…

— Ну, звичайно! — додав Летьє. — Хоробрість — це обережність, принцип розумненької легкодухості.

— Помовч, Тоні. — Капітан обернувся до Марта, голос його пом’якшав. — Я тебе добре розумію, Стефане. Розумію відтоді, коли ми з тобою ще тільки розробляли проект цього зорельота. Тебе захопила ідея створити зоряну машину в незвичайних умовах — у польоті… Ти конструктор. Чудовий конструктор, що й казати. Але зореліт будують, щоб летіти. Він не мета, а засіб для досягнення мети. І ми не сорому боїмося, не в цьому річ. Ми хочемо досягти мети, хочемо довести справу до кінця. Яка ж це жертва?

— Добре, — примирливо сказав Стефан. — Ці психологічні довбання ні до чого. Вважай, що мене переконали. Не твої слова, ні. Мовчанка інших. — Він обернувся до Летьє. — Не в легкодухості справа, пілоте. Не думав я повернутися на Землю у свіжозамороженому вигляді…

— А може, тобі доведеться летіти до зорі, — зауважив Іван. — Зараз кинемо жеребок.

— Так, справді, — пожвавішав Бруно. — Почнемо жеребкування!

— Ні, краще розіграємо цю справу в карти, га? — в’їдливо зауважив Летьє.

— Облиш! — докірливо кинув йому Бруно.

— Чому облиш?! — підвищив голос Тоні. — З якої речі ми маємо розігрувати долю експедиції? Адже ми розігруємо не тільки подальшу роль кожного з нас, а успіх чи поразку всієї справи. — Він поступово заспокоївся. — Ну, скажіть відверто, невже все одно, хто полетить до цієї зорі, — Марина, Стефан і Галина чи Корнєв, Бруно Аскер і…

— І ти? — глузливо додав Стефан.

— А хоча б і я? Невже це рівноцінні сили для такої експедиції? Адже тепер риск незмірно зросте…

— Він має рацію, — сумно і спокійно сказала Марина. — Це не для мене. Я біолог, лікар — там це не головне!

Перейти на страницу:

Похожие книги

Отцы-основатели
Отцы-основатели

Третий том приключенческой саги «Прогрессоры». Осень ледникового периода с ее дождями и холодными ветрами предвещает еще более суровую зиму, а племя Огня только-только готовится приступить к строительству основного жилья. Но все с ног на голову переворачивают нежданные гости, объявившиеся прямо на пороге. Сумеют ли вожди племени перевоспитать чужаков, или основанное ими общество падет под натиском мультикультурной какофонии? Но все, что нас не убивает, делает сильнее, вот и племя Огня после каждой стремительной перипетии только увеличивает свои возможности в противостоянии этому жестокому миру…

Айзек Азимов , Александр Борисович Михайловский , Мария Павловна Згурская , Роберт Альберт Блох , Юлия Викторовна Маркова

Фантастика / Биографии и Мемуары / История / Научная Фантастика / Попаданцы / Образование и наука