«Привид» не може втекти

Бадюк. Фріснер справді не був обергрупенфюрером, тобто генерал-полковником. Для такого звання він був надто молодий. Але я не можу погодитись і з реплікою підсудної Рененкампф, сенс якої зводиться до того, щоб виставити Фріснера ординарним есесівцем. У Рененкампф було до нього суто жіноче почуття, і я можу її зрозуміти. Та задля справедливості повинен сказати, що Фріснер був – і тут мій адвокат ненабагато помилився – особливоуповноваженим штабу рейхсфюрера СС. Він мав широкі повноваження і великі права. Досить сказати, що начальник сосновського гестапо Брюнінг і командир абвер-частини 115 полковник Улінгер боялись його як вогню. Фріснер був одіозною, зловісною постаттю. Сам родом із, Сосновського, він чудово знав нашу мову, звичаї, і це робило його особливо небезпечним. Я виніс йому смертний вирок і сам виконав його. Я багато завинив перед моєю батьківщиною, але думка про те, що знищив одного з її лютих ворогів, втішала мене.

Прокурор. У мене запитання до свідка Дубового. Свідок Дубовий, ви посвідчили суду, що брали участь у нападі на штурмбанфюрера Фріснера в кінці жовтня 1943 року. З чиєї ініціативи було проведено цю операцію?

Дубовий. З ініціативи Бадюка. Він очолював бойову п’ятірку, до якої входив і я. Але тепер він каже не точно. Штурмбанфюрера і його охорону ми обстріляли із засідки. Німці відповіли на вогонь. Не стріляв тільки сам штурмбанфюрер, хоча Бадюк попередив нас, що він чудовий стрілець. Чому штурмбанфюрер не стріляв – не знаю. Я бачив тільки, як він сховався за болотною купиною. У нас стріляли інші есесівці. Двох ми вбили – я це сам бачив, а хто і як убив штурмбанфюрера – не знаю. Тільки не Бадюк. Він лежав поруч зі мною, а з того місця не видно було купини, за якою сховався штурмбанфюрер. Правда, я кинув туди гранату, але вона не долетіла – вибухнула у воді. Потім ми побачили, що підходять ще гітлерівці, і Бадюк велів нам одступати.

Головуючий. Свідок Дубовий, у липні цього року ви, будучи прокурором Жовтневого міського району, вилучили із судочинства і припинили справу про пожежу на Залісній вулиці. Ви забрали в Супрун цю справу тільки через те, що вона порушила вимога закону, зробивши обшук на квартирі Нетреби?

Дубовий. Не тільки через те. Наприкінці червня – на початку липня до мене кілька разів заходив Бадюк, з яким я був у товариських стосунках, і у формі дружньої поради рекомендував усунути Супрун од ведення слідства в справі про пожежу. Бадюк казав, що до редакції надходять сигнали про неправильні дії Супрун і, зокрема, про те, що вона намагається зганьбити ім’я загиблого при виконанні службового обов’язку лейтенанта міліції Гургаля. Я вірив Бадюкові і не надав значення аргументам, які наводила на виправдання своїх дій Супрун.

Прокурор. Запитання до Бадюка. Ви згадали про те, що ваш шеф полковник Улінгер, боявся Фріснера. Що викликало такий страх?

Бадюк. Фріснер мав великі повноваження. Він міг арештувати Улінгера.

Прокурор. За що?

Бадюк. Без пояснення причин.

Прокурор. Без пояснення – це ще не означає безпричинно.

Бадюк. Я підозрюю, що Фріснер ревнував Аду Рененкампф до Улінгера.

Прокурор. Підсудна Рененкампф, що ви можете сказати з цього приводу?

Рененкампф. Що це брехня. Бадюк за звичкою бреше. Фріснер був до мене байдужий. Ми росли разом і добре знали одне одного. Фріснер засуджував мою легковажність. Він був дуже строгий у своїх судженнях і вчинках. Щоб про нього не казали, але він був чесною і принциповою людиною. Купити його не можна було. Цього й боявся полковник Улінгер, який таємно переправляв награбовані цінності в іноземні банки.

Адвокат Пославський. Я гадаю, що суду не цікаво слухати про чвари і гризню між гітлерівськими опричниками, про які з таким пафосом розповідає підсудна Рененкампф.

Головуючий. Суд сам вирішить, що йому цікаво, без допомоги адвоката Пославського. Розповідайте, підсудна Рененкампф.

Рененкампф. Я не сумніваюся, що Бадюк убив Фріснера за вказівкою полковника Улінгера чи майора фон Бюлова.

Адвокат Пославський. Я протестую!

Головуючий. Проти чого ви протестуєте? Підсудна відповідає, як вважає за потрібне, – це її право. Запитання до підсудного Бадюка. Ви мали які-небудь вказівки від керівників абвер-частини 115 про усунення Фріснера?

Бадюк. Це твердження підсудної Рененкампф я лишаю на її совісті. Та коли хтось і повірить її вигадкам, то й це ненабагато применшить те, що я зробив.

Прокурор. Набагато применшить, Бадюк. Товариші судді, прошу прилучити до справи цей документ. Це офіційне підтвердження Міністра Оборони СРСР про те, що і Оскар Германович Фріснер був кадровим радянським розвідником і в Сосновському виконував особливе завдання нашого командування…

Осінь випала сонячна, м’яка, майже весь жовтень був теплий і погожий. Для Наталі час збігав непомітно – його просто не вистачало. Не щодня можна було викроїти годину-другу, щоб посидіти на процесі Бадюка, Вукаловича, Рененкампф, Палія.

Якось у залі судового засідання вона побачила маму і в перерві підійшла до неї. Ірина Дмитрівна трималася бадьоро, а проте Наталя відчувала, що це дається їй нелегко.