Читаем «Привид» не може втекти полностью

– Мисливський замок, – сказав головний архітектор, – являв собою стилізацію під пізню готику. Внутрішнє опорядження приміщень було сучасне: санвузли, парове опалення, навіть ліфт. Але ці елементи були внесені пізніше – десь у 1908-1910 роках, коли замок реконструювали… План у нас, пам’ятаю, був. Перед війною хотіли переобладнати замок і прилеглу до нього територію під обласну сільгоспвиставку.

– Крім головного корпусу, там були інші будівлі? – спитала Наталя.

– Будинок для челяді, конюшня, псарня, гараж, каплиця.

– Де містилися ці споруди?

– Підсобні приміщення – одразу за основною будівлею на господарчому дворі; каплиця – в лісопарку, за огорожею. Ану дай боже пам’ять.

Він присунув до себе чистий аркуш паперу. Швидко і впевнено накидав олівцем схему розташування будівель у садибі Мисливського замку.

– За точність не ручуся, але щось на зразок цього. А план можна пошукати у краєзнавчому музеї. Здається, там я його й бачив.

Наталя поїхала в краєзнавчий музей. Директор музею, вислухавши її, сказала:

– Такий план є, тільки ми його видали археологічній експедиції. Начальник експедиції дуже просив нас. Двічі приїздив сам. Я можу показати охоронну розписку.

– Покажіть, будь ласка, – занепокоїлась Наталя.

Розписку було віддруковано на службовому бланку, з номером і датою. «31 травня 1968 року. За начальника експедиції І. Дьомін».

Наталя повернулася в прокуратуру.

Перед нарадою до неї в кабінет зайшов Володя Кравчук. Він був у доброму гуморі, а в такі хвилини його тягло на філософські роздуми.

– Є новина, – сказав він, – але така, що до справи не підшиєш, як світло потухлої зірки. Знаєш, у мене створюється враження, що ми ганяємося за міражами. А міраж, як ти знаєш, це гра нашої уяви, або вікно в минуле.

– А можна коротше? – попросила Наталя. – За п’ять хвилин почнеться нарада, на якій мені треба доповідати про реальні речі.

– Ти раціоналістка, як і всі слідчі. Для жінок це жахливо. Жінка повинна бути нелогічна – така її природа.

– Володю, без базікання можна?

– Можна, – зітхнув Кравчук.

І він розповів, як учора, переглядаючи у райвідділах міліції журнали реєстрації подій за останні два місяці, зацікавився заявою якоїсь Пухальської Лідії Антонівни про знайдені і здані черговому по Ленінському райвідділу гроші.

– Сума чималенька – п’ятсот карбованців. Не часто на вулицях валяються такі гроші. Я, наприклад, ще не знаходив, хоч завжди дивлюся під ноги… Вчинок Пухальської, поза всяким сумнівом, благородний і, здавалося б, мені, працівникові кримінального розшуку, треба тільки радіти, що в нашому місті живуть такі люди. І все-таки я зацікавився цією Пухальською. Вгадай, чому?

– Я тупа, – сказала Наталя, – принаймні для твоїх загадок.

– Що мені в тобі подобається, то це самокритичність, – усміхнувся Кравчук.

– Коротше.

– Можна й коротше. Пачка грошей, яку нібито знайшла Пухальська, складалася із самих п’ятірок. Сто п’ятірок у банківській упаковці. Здогадуєшся?

– Ні, – сказала Наталя.

– Пояснюю доступно: Пухальська знайшла ці гроші і здала в міліцію дев’ятнадцятого червня, тобто на другий день після того, як Іван Гаврилович Щербак побачив у дружини таку саму суму.

– По-твоєму, Ганна Щербак загубила ці гроші? Чи, може, ти думаєш, що вона їх викинула?

– Чи так, чи так, а знайшла їх людина з прізвищем Ганниної співробітниці й ім’ям сусідки, жінка, яка проживає за неіснуючою адресою.

– Гадаєш, Ганна сама здала гроші в міліцію? – здивувалася Наталя.

– Нащо мені гадати? – стенув плечима Кравчук. – Черговий Ленінського райвідділу упізнав її по фотографії.

– Нічого не розумію, – знизала плечима Наталя.

– Ото ж бо, – зітхнув Кравчук. – Що, звідки і навіщо – розумій, як хочеш.

– Ти розповів про це Лежнєву?

– Ще ні.

До кімнати зазирнув Винник.

– Товариші, запрошують на нараду.

Нарада відбувалась у кабінеті прокурора області. Крім Романенка, були полковник Кулінич і начальник обласного управління міліції.

Лежнєв попросив Наталю поінформувати присутніх про хід розслідування. Коли вона згадала про Джона – Палія, Володя Кравчук, котрий сидів навпроти неї, сказав:

– Даю довідку: лаборант хіміко-технологічного інституту Георгій Палій з учорашнього дня пішов у відпустку і зник невідомо куди. Ми оголосили розшук.

– Цікаво, – зауважив Кулінич. – Понад місяць шукали людину, а знайшли – одразу ж прогавили.

– Позавчора у мене не було підстав затримати його, – спалахнула Наталя, беручи зауваження на свою адресу.

– Нема їх і тепер, – докинув Лежнєв.

– Далі, Наталю Сергіївно, – сказав Романенко, який вів нараду. – І прошу, товариші, не перебивати доповідача. Думками обміняємося потім.

Та щойно Наталя розповіла про археологів і їх підозрілу цікавість до підвалів Мисливського замку, Романенко сам перебив її:

– Покажіть, будь ласка, охоронну розписку.

Наталя подала йому лист археологічної експедиції. Романенко прочитав уголос листа і одразу ж спитав:

– Хто чув про таку експедицію?

– Судячи по штампу, експедиція з Києва, – сказала Наталя. – Може, це тільки пошукова група.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Феникс
Феникс

Готовясь к захвату среднеазиатских республик, руководители Третьего рейха пытались политически оформить будущие колонии как «независимое государство».Молодой отважный разведчик Саид Исламбек, именуемый «Двадцать шестым», по приказу центра сдается в плен, чтобы легально пробраться в «филиал» Главного управления СС в Берлине — Туркестанский национальный комитет, созданный гитлеровцами в разгар Второй мировой войны как «правительство свободного Туркестана». Нелегко далась победа Двадцать шестому. Связной, на встречу с которым шел Саид, был выслежен гестапо и убит. Исламбек остался один. Но начатая операция не может прерваться…

Владимир Сергеевич Прибытков , Игорь Михайлович Бондаренко , Леонид Николаев , Николай Сергеевич Атаров , Шандор Радо , Эдуард Арбенов

Детективы / Советский детектив / Шпионский детектив / Шпионские детективы