Про військове мистецтво

Інша можливість — це потрапити в засідку, в яку ворог заманює тебе хитрістю. Щоб уникнути її, треба завжди бути насторожі і не вірити ніяким неправдоподібним речам. Наприклад, якщо ворог легко дозволяє тобі захопити якусь здобич, знай, що ти можеш потрапити на гачок і що тут ховається обман. Якщо численний ворог тікає від декількох твоїх солдатів або, навпаки, купка ворогів кидається на великий загін твоїх військ, якщо противник несподівано і нерозважливо кидається навтіки — бійся обману і ніколи не думай, що ворог не знає, що робить. Уникнути хоча б частково цих пасток і взагалі менше ризикувати можна лише одним шляхом — чим більш слабкий і необережний супротивник, тим ти сам маєш бути обачнішими. При цьому дій двояко: бійся ворога подумки і приймай всі необхідні заходи, але на словах і зовні стався до нього зневажливо, бо ти цим підбадьорюєш солдатів і помножуєш в них надію на перемогу. Перше ж правило навчає тебе обережності і зменшує ризик попастися в розставлені сіті. Знай, що рух ворожою землею таїть в собі більші небезпеки, ніж битва.

Тому командувач військом зобов’язаний бути вдвічі обережнішим; передовсім, у нього має бути точний опис і карта місцевості, якою доводиться проходити, щоб він знав у ній все: число поселень, відстань, дороги, гори, річки, болота і їх властивості.

Для кращої поінформованості у полководця мають бути місцеві люди, знавці краю, яких він старанно розпитуватиме і потім звіряти їх покази, зазначаючи все, що в них збігається. Він висилатиме вперед кінні загони з розумними керівниками, яким доручається не тільки виявляти ворога, а й вивчати країну, щоб командувач міг переконатися, чи узгоджуються їх відомості з картами і з інформацією, отриманою з інших джерел. Крім того, попереду мають іти під конвоєм провідники, які знають, що їх чекає або нагорода, або жорстоке покарання за зраду.

Саме військо не повинне знати, на яку справу його ведуть; і це найважливіше, бо найголовніше на війні — це вміння приховувати свої наміри. Щоб солдати не розгубилися від раптового нападу, треба попереджати їх, що можливий бій і вони мають бути напоготові; адже все очікуване через це стає вже не таким страшним. Багато полководців, щоб уникнути замішання в поході, поміщали обоз і нестройових окремими частинами за своїми прапорами кожного батальйону і наказували їм слідувати за ними, щоб військам легше було зупинитися на відпочинок або відступити. Подібні розпорядження корисні, і я їх цілком схвалюю.

Так само необхідно вжити в поході всіх заходів, щоб одна військова частина не відривалася від іншої і щоб солдати йшли рівно, адже якщо один іде швидко, а інший повільно, колона роз’їжджається і починається безлад. Через це на флангах мають бути керівники, які спостерігають за рівномірністю руху, утримуючи надто завзятих і підганяючи відсталих; взагалі крок найкраще влаштовується музикою.

Необхідно також розширювати дороги, щоб по них можна було проходити принаймні фронтом одного батальйону. Слід вивчити звички і особливості ворога, тобто знати, віддає він перевагу вранішнім нападам, полуденним або вечірнім, чи сильна в нього піхота або кіннота. Відповідно до цих відомостей робляться розпорядження і вживаються необхідні заходи.

Однак наведемо який-небудь приклад. Трапляється, що ти відступаєш під натиском сильного ворога, з яким ти з цієї причини намагаєшся уникнути бою; відходячи, ти опиняєшся біля берега річки, переправа через яку тебе затримає і дозволить противнику наздогнати твої війська і напасти на них. Деякі полководці, які опинилися в такій небезпеці, наказували обкопати військо ровом, набити його клоччям і запалити, переправа відбувалася безперешкодно, так як вогонь зупиняв ворога.

ЗАНОБІ. Мені не віриться, щоб подібна пожежа могла б зупинити противника; я чув колись, що карфагенський полководець Ганнон, оточений ворогами, наказав розвести вогонь саме з того боку, де він вирішив прорватися. Ворог вважав за непотрібне чатувати на нього в цих місцях, і Ганнон провів свої війська крізь полум’я, наказавши солдатам закрити свої обличчя щитами, щоб не обпектися і не задихнутися.

ФАБРІЦІО. Ви маєте рацію, але зверніть увагу на різницю між тим, що я сказав, і тим, що зробив Ганнон. Я говорив, що полководці обкопували військо ровом, набитим палаючим клоччям, тож переслідувачам треба було подолати і полум’я і рів. Ганнон натомість не викопував ніякого рову, але просто велів розвести вогонь, а оскільки він хотів пройти, то вогонь був, ймовірно, не дуже сильний, інакше завадив би йому навіть і без рову. Хіба ви не пам’ятаєте, що спартанський цар Набіс, обложений римськими військами, велів підпалити частину міста, щоб зупинити римлян, які вже увірвалися в огорожу? Пожежа не тільки загородила їм дорогу, але змусила їх піти.