Про військове мистецтво

Повернемося, однак, до предмету розмови. Римський консул Квінт Лутацій Катулл, переслідуваний кімврами, підійшов до якоїсь річки і, бажаючи виграти час для переправи, прикинувся, що хоче дати ворогові бій. Він зробив вигляд, ніби облаштовує табір, велів викопати рови, розбити кілька наметів і послав невеликі загони кінноти за фуражем в навколишні поля. Кімври, вирішивши, що він зупинився, теж розташувалися на відпочинок і розділили своє військо на кілька частин, щоб легше добути продовольство. Помітивши це, Лутацій зараз же перейшов річку на очах ворога, зовсім безсилого йому завадити. Щоб перейти річку, на якій не було мостів, деякі полководці відводили її течію і викопували їй в тилу у себе нове русло; річка міліла, і солдати легко переходили її вбрід.

Коли хочуть переправити піхоту вбрід через дуже швидку річку, то частина важкої кінноти в’їжджає у воду трохи вище місця переправи, щоб послабити стрімкість течії, а частина стає нижче для порятунку солдатів, яких віднесло водою. Якщо річку неможливо пройти вбрід, то переправа відбувається по мостах, на човнах або бурдюках; ці перевізні засоби завжди мають бути в достатній кількості.

Трапляється, що під час переправи через річку на іншому березі з’являється ворог і перегороджує тобі дорогу. Найкраще вчинити тоді за прикладом Цезаря, коли він в Галлії опинився з військом біля берегів якоїсь річки, на іншому березі якої знаходився галльський вождь Верцингеторикс зі своїми загонами. Цезар кілька днів поспіль рухався уздовж берега — і те ж саме робив ворог. Нарешті він зупинився в густому лісі, де можна було легко сховати військо, відокремивши від кожного легіону три когорти, наказавши їм залишатися на місці і відразу після його відходу перекинути через річку міст і зміцнити його; сам же з рештою війська пішов далі. Верцингеторикс знову рушив за ним, оскільки бачив перед собою те саме число легіонів і не думав, що якась їх частина залишилася позаду. Цезар же, розрахувавши час, коли міст мав бути готовий, повернув назад і, побачивши, що все в порядку, переправився через річку без будь-яких перепон.

ЗАНОБІ. Чи знаєте ви який-небудь спосіб знаходити брід?

ФАБРІЦІО. Так. Стоячі води річки завжди відокремлені від тих, що стоять, особливою смугою; в цьому місці річка зазвичай мілка і її можна перейти вбрід, оскільки тут наноситься пісок, підхоплений течією з дна. Цей спосіб визначати брід безліч разів перевірявся на досвіді і безумовно точний.

ЗАНОБІ. Як чинитимете ви, якщо дно виявиться в’язким і коней почне затягувати?

ФАБРІЦІО. У цих випадках у воду кидають фашини й переправляються по ним. Однак не будемо відхилятися від головного. Буває іноді, що полководець зайде зі своїм військом в ущелину між двома високими горами, з якої є тільки два виходи і обидва зайняті ворогом. Тоді залишається лише вдатися до хитрощів, вже випробуваних в таких обставинах: треба перекопати ущелину ззаду глибоким, важкодоступним ровом і переконати ворога, що ви намагатиметеся затримати його на цій ділянці і, забезпечивши свій тил, будете всіма силами прориватися крізь вільний прохід.

Ворог, піддавшись на цей прийом, укріплюється з боку вільного виходу з ущелини і перестає звертати увагу на частину ущелини, закриту ровом. Тоді ви перекидати через рів дерев’яний міст, вже заготовлений раніше, і, безперешкодно пройшовши по ньому, вислизаєте від противника. Римського консула Луція Мінуція, який воював в Лігурії, вороги загнали в ущелину, відрізавши йому всі виходи. Вирішивши все-таки прорватися, консул вислав в напрямку, зайнятому ворогом, кілька бувших у нього в війську нумідійських вершників, погано озброєних, вони їхали на маленьких, худих конях. Ворог помітив їх і спочатку приготувався до захисту проходу, але, побачивши, що ці люди їдуть безладно на конях, які, у їхньому розумні, нікуди не годилися, заспокоїлися і перестали за ними стежити. Нумідійці відразу скористалися цією помилкою, дали шпори коням, вдарили по ворогу і пробилися так швидко, що ворог нічого з ними зробити не міг; вирвавшись на волю, вони грабували і спустошували місцевість і цим змусили супротивника відійти, випустивши війська Луція з пастки.

Деякі полководці, захищаючись проти найсильнішого супротивника, стягували всі свої сили на невеликому просторі і дозволяли оточити себе, а потім, помітивши найслабше місце ворожої лінії, направляли на нього головний удар, пробивали собі дорогу і благополучно йшли.