Процес

«Тепер мені не дорівнятися до нього, — сказав собі К., — та коли нарешті закінчаться мої особисті труднощі, він, напевне, першим відчує ту переміну, це йому так не минеться». Трохи заспокоївшись цією думкою, К. доручив служникові, який уже давно відчинив йому двері до коридору, повідомити при нагоді директора, що він вийшов у справах; потім, щасливий, що якийсь час можна цілковито присвятити процесові, К. вийшов з банку.

Він одразу подався до художника, що жив у передмісті геть на іншому краї від того передмістя, де містилась канцелярія суду. Це був іще злиденніший район з похмурими будинками, вітер поволі розмітав по вулицях сміття разом з танучим снігом. У будинку, де жив художник, була відчинена лиш одна половинка височезних воріт, у другій половині внизу в стіні була пробита дірка, і коли К. підходив, звідти текла якась огидна жовта смердюча рідина, змусивши кількох пацюків тікати до найближчої канави. На землі перед сходами лежала долічерева мала дитина і плакала, проте її навряд чи хто чув через бахкання, яке лунало з невеличкої бляшаної майстерні на тому боці вулиці й заглушало всі звуки. Двері майстерні були настіж, троє робітників стояли півколом біля якогось виробу й гепали по ньому молотками. На стіні висів великий аркуш білої бляхи й відкидав бліде сяєво, що сіялось поміж робітників, висвітлюючи їм обличчя та робочі фартухи. К. лише мигцем поглянув на те все, бо прагнув упоратись якомога швидше, притьмом розпитати художника й одразу повернутися до банку. Якщо тут йому бодай трохи пощастить, він матиме змогу ще плідно попрацювати сьогодні в банку. На четвертому поверсі К. був змушений стишити ходу, він засапався, сходи, так само як і поверхи, були надміру високі, а художник, певне, мешкає десь там нагорі в мансарді. Пригнічувало й несвіже повітря, сходових майданчиків не було, вузькі сходи з обох боків обступали стіни, що тільки де-не-де мали аж угорі тьмяні віконечка. Саме тоді, як К. на хвилину зупинився, з однієї квартири вибігли двійко дівчат і, сміючись, побралися сходами вгору. К. поволі ступав за ними, наздогнав одну дів­чину, що спіткнулася й відстала від товаришки, і запитав її, поки вони піднімалися сходами поряд:

— Тут живе художник Тітореллі?

Дівчинка, що, певне, не мала й тринадцяти років і була трохи горбата, пхнула К. ліктем у бік і подивилась на нього. Ні її юний вік, ні фізичний ґандж не заважали добачити, що вона вже розбещена. Дівчинка вже не сміялась, а тіль­ки дивилася збоку на К. гострим, вимогливим поглядом.

К. удав, ніби не помітив її поведінки, і знову запитав:

— Ти знаєш художника Тітореллі?

Дівчинка кивнула головою і теж запитала:

— Чого вам від нього треба?

К. вирішив скористатися нагодою і швиденько розпитати ще трохи про Тітореллі.

— Я хочу, щоб він намалював мене, — сказав він.

— Намалював? — здивувалась дівчинка, надміру широко роззявивши рота, і легенько вдарила К. рукою, неначе він бовкнув щось украй несподіване або недоречне, потім підняла обома руками свою й так надто куцу сукню і чимдуж стала наздоганяти другу дівчину, чиї крики невиразним відлунням озивалися десь згори. Та за наступним поворотом сходів К. знову натрапив на дівчат. Горбата, певне, розповіла подрузі про намір К., і тепер дівчата чекали його. Вони стояли обабіч сходів, притиснувшись до стін, щоб К. спокійно міг пройти поміж ними, і гладили руками свої фартушки. І на обличчях, і в позах дівчат проступала суміш дитинності та зіпсутості. Тепер дівчата, хихикаючи, вже ступали за К., причому провід перебрала на себе горбата дівчинка. Саме завдяки їй К. одразу пішов куди треба. Він хотів і далі ступати сходами вгору, але дівчинка показала: щоб дістатись до Тітореллі, треба ви­йти на бічне відгалуження сходів. Сходи, що вели до його помешкання, були вкрай вузькі, довгі й без поворотів, тож їх можна було бачити геть усі, і вгорі безпосередньо впирались у двері Тітореллі. Ті двері на відміну від сходів були більш-менш добре освітлені завдяки навскіс прорізаному вікну над ними, на нефарбованих дошках видніло написане червоною фарбою й широкими мазками прізвище Тітореллі. К. зі своїм почтом не піднявся й до половини сходів, як двері вгорі прочинилися і в шпарині, вочевидь зачувши тупіт багатьох ніг, показався чоловік, одягнений, здається, лиш у нічну сорочку.

— Ого! — гукнув він, побачивши такий натовп, і зник. Горбата дівчина з утіхи аж заплескала, а друга квапливо задріботіла позаду К., спонукаючи його піти швидше.